Іван Франко і музика

Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у житті я про ніс.

Так писав Франко в автобіо-графічній поезії про те, чим була для нього пісня. Прищепила йому любов до народної пісні мати, коли його, дитя, заколисовувала. У спогадах про письменника композитор Станіслав Людкевич зазначав, що не будь-яку пісню любив Іван Якович, а ту, "яка піднімала сили народу до гірських верховин, облагороджувала душі, а сльози перетворювала в діаманти".

Франко, маючи гарний слух і голос, в час навчання співав у гімназичному хорі і тоді ж за-цікавився як українськими, так і зарубіжними композиторами. Він схилявся перед Бетховеном, Вагнером, Бедржихом Сметаною, із задоволенням слухав "Жизнь за царя" Михайла Глинки, "Бориса Годунова" і "Хованщину" Модеста Мусоргського.

У час першого перебування в Києві (1885 р.) Франко познайомився в Миколою Віталійовичем Лисенком. Остап, син композитора, згадував, що батько страшенно зрадів можливості зустрінутись безпосередньо з Іваном Яковичем. Лисенко тоді працював над історико-героїчною оперою "Тарас Бульба". Іван Якович, добре обізнаний з музичною культурою, попросив його ознайомити з тим, що було уже створено. Він слухав з великою увагою, а коли Микола Віталійович виконав думу кобзаря "То не чорна хмара над Україною стала", Франко стрімко підвівся і, схвильований, сказав: "Це сам народ говорить… у цій думі воскресло славне минуле нашої Батьківщини. І як все розкішно передано в музиці!" А коли Микола Віталійович виконав плач матері, яка проводжає синів на Запорозьку Січ, Франко довго мовчав, потім із сльозами на очах підійшов до Лисенка і обійняв його.

1902 року громадськість України відзначала ювілей Лисенка - його шістдесятиліття. Франко взяв безпосередню участь в організації урочистостей з цієї нагоди і в промові, виголошеній на вечорі, сказав: "Ви створили нашу національну музику, і ім'я Ваше, осяяне чарівністю рідних мелодій, буде сяяти у віках…" Франко пишався тим, що Україна має такого композитора, як Микола Віталійович Лисенко.

1880 року Франко написав "Вічного революціонера", в якому уславив одвічне прагнення народу до волі і закликав "не ридать, а здобувать хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі". Революційного 1905 року Лисенко поклав цей вірш на музику. "У цьомі гімні його творці - полум'яний Каменяр і натхненний співець народний ніби злилися в одному вогненному пориві: вітати мільйони, що звелися до боротьби за свободу, за майбутнє щастя" (Остап Лисенко). Гімн вів на барикади тих, хто прагнув волі, національного визволення, соціальної справедливості.

Михайло Коцюбинський у рефераті "Іван Франко", прочитаному в Чернігівській "Просвіті" 1908 року, назвав поета ліриком високої проби. Сказав, що його ліричні вірші просяться на музику. На тексти поезій Івана Яковича написано чимало музичних творів. Великої популярності набули твори "Ой ти, дівчино…" Кос-Анатольського у прекрасному виконанні Дмитра Гнатюка, "Безмежнеє поле" Миколи Лисенка у виконанні нашого земляка Михайла Гришка, "Земле моя" Якова Степового, що входить в репертуар Лариси Руденко, та інші. Автором переважної більшості музичних творів на слова Франка був Микола Лисенко.

Літературознавці вважають поему "Мойсей" найвидатнішим поетичним твором Івана Яковича. В образі біблійного героя він уславив патріотів, які поклали своє життя на вівтар служіння Україні, пристрасно вірячи в її майбутню волю: "А прийде час - і ти огнистим видом засяєш у народів вільних колі".

До поеми "Мойсей" звернувся сучасний західноукраїнський композитор Мирослав Скорик, він створив однойменну оперу. Її постановка на сцені Львівського театру збіглася з перебуванням Папи Римського Івана Павла Другого в Україні. Папа благословив оперу, вона мала шалений успіх. "Кримська світлиця" 23 червня ц.р. повідомляла, що на сцені Кримського українського музичного театру до 150-річчя Каменяра буде поставлено оперу Миро-слава Скорика "Мойсей".

Покладено на музику і драматичний твір Франка "Украдене щастя". 1960 року український композитор Юлій Мейтус створив однойменну оперу. До цього ж твору звернувся і чеський композитор Володимир Амброз.

Борис Лятошинський на текст повісті "Захар Беркут" написав оперу "Золотий обруч".