Співак, улюблений народом

До 110-річчя від дня народження
І.С. Паторжинського

Загальновідомо: українці уславилися красивими співочими голосами. Досить згадати незрівнянну Соломію Крушельницьку, яку на Заході називали богинею оперної сцени, Бориса Гмирю, голосом якого, як запевняли його шанувальники, Україна говорить з Богом, Анатолія Солов'яненка, який викликав захоплення і по той бік океану. До них, уславлених, належить і Іван Сергійович Паторжинський (1896 - 1960).
Він відразу ввійшов до складу трупи столичного оперного театру. Захворів єдиний виконавець партії Мефістофеля ("Фауст" Шарля-Франсуа Гуно). І, щоб не відміняти спектакль, наважилися замінити його Патор- жинським, який тільки-но робив перші кроки на оперній сцені. І слухачі, зачаровані сильним, рідкісним за красою - оксамитовим - басом, нагородили дебютанта шаленими оплесками. А партія підступного половецького хана Кончака ("Князь Ігор" Бородіна) засвідчила, що талановитий співак - ще й обдарований артист. У Паторжинському гармонійно поєдналися артист драматичного плану і великий співак. Як актор Патор жинський формувався на творчості корифеїв україн-ського театру Миколи Садов-ського і Панаса Саксаганського.

За 40 років сценічного життя Іван Сергійович створив колоритні образи в творах як світової оперної класики, так і вітчизняної. Він - неперевершений запорожець Карась, у серці якого - непримиренність січовика до ворогів і безмежна вірність Україні. Карась Патор- жинського став еталонним, в 60-ті роки опера "Запорожець за Дунаєм" була екранізована.

У роки війни з гітлерівською Німеччиною Іван Сергійович з концертною бригадою, створеною з його ініціативи, виїздить на фронт. Народні пісні, які так хвилююче він співав, надихали бійців, і завжди звучала арія Тараса Бульби "Літа орел, літа сизий" з однойменної опери Миколи Лисенка.

Паторжинський зажив великої слави. Диригент Київ-ського оперного театру Веніамін Тольба згадував: "Помню, когда вскоре после войны, на одном из правительственных концертов, в Москве объявили о том, что Паторжинский исполнит арию Карася, оркестр Большого театра встал, как один, и присоединился к бурной овации зрителей".

Уславленого співака знали і за межами України. З аншлагом проходили його концерти в Польщі, Фінляндії, Югославії, США, Канаді.
Іван Сергійович був прекрасним вихователем і вчителем молодих співаків. "Чудесним в методі Паторжинського було те, що з перших же кроків він прищеплював студентові любов до української народної мелодики… народна пісня часто була основним навчальним матеріалом, основним "вокалізмом" (вправою) студента на перших курсах". (Із спогадів артиста Романа Білецького). Інший народний артист М. Кречко захоплено згадував свого вчителя: "За п'ять років навчання в консерваторії нас, студентів, не полишало радісне почуття, що ми спілкуємось з людиною видатною, митцем-громадянином".

Обраний до Верховної Ради УРСР Паторжинський сумлінно виконував обов'язки депутата і зробив багато доброго для своїх виборців.
Сценічна діяльність Івана Сергійовича відзначена урядом. 1942 року він - лауреат Сталінської премії (за тих часів - найвища нагорода), два роки згодом він - народний артист СРСР і нагоро-джений орденом Трудового Червоного Прапора.