Славетний співак-маріуполець

До 105-річчя з дня народження Михайла Семеновича Гришка (1901 - 1973 рр.)

Він походив з родини ро-бітника. Але хоч музикальні здібності Михайлика виявилися надзвичайно рано, батьки не спроможні були дати належну освіту, і, закінчивши церковно-приходську школу, дванадцятилітній хлопець пішов працювати.

Коли після Жовтневого перевороту почали створюватися гуртки художньої самодіяльності, Михайло почав співати в робітничому хорі.
За громадянської війни майбутній митець на фронті - матрос Чорноморського флоту, а повернувшись до мирного життя, він знову стоїть біля заводського верстата і знову бере участь у художній самодіяльності: співає в хорі.

Красивого тембру баритон молодого співака привертає увагу компетентних людей, і за путівкою профспілки Михайло вступає до Одеського музично-драматичного інституту на вокальне від-ділення. Потім - сцена Хар-ківського оперного театру, пізніше дарує естетичну насолоду киянам, виконуючи провідні партії в операх Верді, Бізе, Гуно, Чайков-ського, Рубінштейна.

1936 року, в час першої Декади українського мистецтва у Москві, Михайло Семенович зачарував столичну публіку виконанням партії Миколи в опері Миколи Лисенка "Наталка Полтавка".

Брав участь Гришко і в другій Декаді українського мистецтва (1951 року), в час якої в столиці Радянського Союзу на сцені Великого театру відбулася прем'єра опери Костянтина Данькевича "Богдан Хмельницький".

П'ять років тому, 25 квітня, в "Приазовском рабочем", в статті "Сила таланта", авторка писала, що опера "имела огромный успех… За создание образа Богдана Хмельницкого Михаил Семенович был награжден орденом Ленина". Написане шановною авторкою не узгоджується з тим, що сказано про Гришка в Українському Радянському Енциклопедичному Словнику (УРЕС) (Київ, 1966 р., т. 1, стор. 518): "…народний артист СРСР 1950 р. Державна премія 1950 р." і не згадується про орден Леніна (доречно зауважити, що УРЕС вийшов за життя митця).

Що ж до "огромного успеха "Богдана Хмельницкого", то відомий поет Андрій Малишко, безпосередній учасник Декади, згадував: "…1951 року творча інтелігенція Української Республіки поїхала до Москви, поїхала на братання, на тісніше душевне єднання з росій-ським народом, з його культурою, з його душею… А назад ми їхали, ніби вчинили якийсь злочин. Вже другого чи третього дня Декади з'явилися в пресі статті, що опера "Богдан Хмельницький" ідейно шкідлива, бо вона десь там за кулісами ховає польську шляхту" ("ЛУ", 12 квітня 1963 р.). І не одне десятиліття згодом мистецтвознавець Микола Винник в статті "Про національну оперу України" згадував цю Декаду ("ЛУ", червень 2002 року): "На сцені Великого театру в Москві з прем'єрою героїко-патріотичної опери К. Данькевича "Богдан Хмельницький" з незабутніми співаками М. Гришком, Б. Гмирею, М. Литвиненко-Вольгемут та І. Паторжин-ським ми виступали. Присутнє все Політбюро на чолі зі Ста-ліним. Творче досягнення театру, глибоко народного оперного полотна було перекреслено і знищено жорстокою партійною постановою і безжальними оргвисновками". Про яку нагороду Гришка могла бути мова, коли Костянтину Данькевичу довелося створювати нову редакцію "Богдана Хмельницького"?

Важкі були то часи, коли від смаку й уподобань вусатого кремлівського вождя залежала не тільки доля художнього твору, а часто і життя митця.

Гришкові пощастило. Йому не довелося, як Лідії Руслановій і Вадиму Козіну, рушити "в дальний путь на долгие года". Маріупольці пишаються тим, що Гришко Михайло Семенович - їхній земляк.