АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЇЦИДНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ → Статьи

• АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЇЦИДНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ:

  Тришньовський А. М., завідувач кафедри загальноакадемічних дисциплін, доцент кафедри психології, кандидат медичних наук

  Навіть банальної аналогії достатньо для того, щоби, дивлячись на суспільний організм нашої країни, виставити діагноз : перманентний перебіг суїциду на тлі постгеноцидного синдрому. Такі алюзії виходять з того, що наше етнодержавне утворення є живим, розгорнутим у просторі та часі, чутливим, самоврегульованим та самодостатнім механізмом і нагадує людину зі всіма її важливими органами та системами, з психологією та підсвідомістю, схильної, за певних обставин, до фатальних вчинків.

  Г. Гегель [4] запропонував психологічно-історичну теорію нації. За його твердженням, нація – це спільнота людей, об’єднаних спільністю походження, духу, душі, мови, волі, самосвідомості, товариськості, яка виявляється в часи національної безпеки та існування наявного або уявного ворога тощо. Завданням кожної нації, її історичним призначенням є вихід на сцену історії і боротьба з іншими націями за світове панування. Гегель розробив концепцію історичних і неісторичних народів (націй). Історичними, на його думку, є ті й тільки ті нації, які мали або мають власну державу і чиє існування базується на ідеології націоналізму. Неісторичні (або підкомандні) народи є антропологічною сировиною командних націй, не мають власної долі, з часом дисимілюють і зникають з мапи світу [5,6].

  Керуючись таким підходом, можна стверджувати, що сукупність індивидів, які самоідентифіковують себе з українським ( києворуським ) народом, об’єднаних кордонами держави, історією, мовою, релігією, психосоціальними зв’язками становлять українську націю. Ця нація після довготривалого колоніалізму та в результаті активної та пасивної боротьби зрештою здобула незалежність і заявила про себе як про суб’єкта світової політики. Але цілком очевидна ситуація, за якої може відбутися безпрецедентний випадок в історії людства: народ виборов незалежність, але невдовзі помер у власній державі внаслідок хронічних психосоціальних чинників. Потрібно мати сміливість та патріотичну чесність щоби відкрито заявити про психологію суїциду в українському суспільстві.

  Суїцид (лат.sui – себе і caedere – вбивати ) – навмисне самоушкодження зі смертельним фіналом. Суїцид є одним із проявів крайньої поведінки, яка є специфічною формою особистої активності, спрямованої на завдання шкоди своєму соматичному або психічному здоров’ю [1,2,3,9,11]. З огляду на специфіку дій індивіда, спрямованих на нанесення шкоди своєму здоров’ю, розрізняють такі види автоагресивної поведінки :

  1. суїцидальна поведінка : усвідомлені дії, метою яких є позбавлення себе життя;

  2. суїцидальні еквіваленти: неусвідомлені дії та умисні вчинки, які призводять до фізичного (психічного) саморуйнування або знищення, хоча на це не розраховані;

  3. несуїцидальна автоагресивна поведінка : різні форми навмисних самоушкоджень, метою яких не є добровільна смерть або реалізація яких не небезпечна для життя.

  Суїцидальна поведінка суб’єкта завжди полімотивована. Карл Юнг [19,20] досліджував соціальні аномалії з позиції вчення про архетипи, сутність яких зводиться до того, що психіка людини, формуючись протягом десятків тисяч років, містить ключові духовні цінності та ідейні надбання людства, які зберігаються у несвідомій сфері. Архетип – структурний елемент колективного несвідомого, зміст образів якого у всіх осіб, генетично належних до певного суспільства, загалом однаковий.

  Значні історичні події з’являються завдяки тому, що у свідомості мають водночас активізуватися певний архетип та ідея. На думку Юнга, самогубство виникає внаслідок страждань самогубця від нестерпної невідповідності між його духовно-цінністними орієнтаціями, які випливають з архетипу, та ідейно-духовним станом суспільства, у якому він живе. Отже, суїцид є неусвідомленим прагненням людини до духовного відновлення шляхом метафоричного повернення в материнське лоно.

  Аналізуючи психологічний стан українського суспільства, вимальовується характерна суїцидальна поведінка та її наслідки:

  По-перше: при владі залишилася паразитична аморальна компартійно-комсомольська номенклатура, яка у змові з керівництвом силових структур та вождями кримінальних угрупувань створила злочинний конгломерат політика+бізнес+криміналітет [13,14]. Цей мафіозний спрут має регіональні клани, які інколи між собою ворогують але всі разом виконують чітку програму свого центру – безмежне збагачення шляхом розкрадання державної власності під прикриттям спеціально пролобійованих законів. В результаті цього за межею бідності знаходиться біля 80% населення, створено рабовласницький лад[13].

  По-друге: продовжується постгеноцидний синдром, який почався під час голодомору та сталінських репресій спільно з лінгвоцидом корінної нації – українців, що негативно впливає на загальний прогрес популяції. Досі 90% інформації подається на мові російської національної меншини [14]. Русифікація є кілером української нації. Зросійщенні українці через конфлікт між архетипами та нав’язаною чужою ментальністю, не в змозі правильно самоіндентифікуватися і залишаються дезінтегрованою та змутованною частиною народу. Величезна кількість таким методом психологічно покалічених українців призводить до інвалідизації історичної нації. Такий електоральний матеріал використовується колишньою метрополією для своїх геополітичних цілей [10].

  По-третє: демографічні показники свідчать про інволюцію нації. Негативне сальдо між народжуваністю та смертністю, скорочення тривалості життя, апатія, депресія, зростання захворювань на гепатит, СНІД, туберкульоз, психічні розлади, висока смертність та хворобливість новонароджених, зростання наркозалежності та масова алкоголізація та, зрештою, еміграція, підтверджують гіпотезу зникнення етносу. Стимуляція сексуального рефлексу через легалізацію проституції, еротики та порноіндустрії свідчить про його виснаження [10].

  По-четверте: духовна деградація суспільства за принципом зачарованого кола призводить до руйнування інституту жінки і матері, що передає духовну деформацію на елементарну частинку суспільства – родину. З кожним поколінням дефективність сім’ї прогресує [14].

  По-п’яте: хижацька та кримінальна стадія розвитку капіталізму спонукала до розквіту люмпенської субкультури, яка дає великі прибутки аморальним ділкам. Шляхетна національна культура, звичаї та святині українського народу витіснені на узбіччя історії [10].

  По-шосте: за принципом ланцюгової реакції розпоширюється яничарський менталітет, який вже дістався західних теренів держави [10].

  По-сьоме: відсутність міцного національного проводу та відсутність харизматичного лідера, який би на платформі нової національної ідеї зміг би об’єднати всі політичні сили та весь народ разом з іншими етнічними складовими заради прогресу та одновекторного розвитку [14]. Нинішній немічний президент, парламентська какафонія та саботажно-антидержавницька діяльність певних партій обезголовлюють суспільство. Пасіонарна енергія нації катастрофічно зменшується, національний провід зникає. [6].

  По-восьме: ворожнеча між православними церквами є одним із головних чинників занепаду молодої держави. При цьому слід зауважити, що російська православна церква в Україні нарощує свій агресивно-імперський потенціал і стоїть на позиціях ортодоксального колоніалізму та шовінізму[10,14].

  По-дев’яте: гігантське казнокрадство та корупція, масштаби котрих гідні книги рекордів Гіннеса , тотальна криміналізація всіх органів влади по вертикалі та по горизонталі [13], дають змогу ефективно працювати агентам ворожих країн, проводити диверсійну роботу по дискредитації та ліквідації держави українського народу.

  По-десяте: кримінальним та аморальним керівництвом держави створено систему апартеїду та дискримінації щодо духовно-нормальних українців, підтримується система терору та свавілля, брутально порушуються конституційні права громадян. Це призводить до антипатріотизму, мізантропії та психології соціального суїциду [7,12,16,17].

  З огляду на викладені вище актуальні проблеми самовбивчих тенденцій нашого суспільства, пропонується наступний рецепт для дезінфекції, санації та реабілітації важко хворої української нації [1,5, 8, 10, 11, 13, 14, 15,18]. Точний діагноз вимагає радикальних оперативних методів лікування:

  1. припинення демагогії про існування демократії в Україні.

  2. авторитаризм патріотичної, харизматичної особистості, поєднаний з демократією місцевого самоврядування.

  3. конституційна диктатура терміном на два роки, люстрація органів державної безпеки, прокуратури, міліції, судів, антитерористична діяльність проти криміналітету, оновлення керівних кадрів.

  4. проведення радикальних прогресивних реформ. Повернення у власність держави великих підприємств. Монополія держави на торгівлю золотом, горілкою, тютюном, газом та електроенергією.

  5. заборона діяльності антиукраїнських партій.

  6. політична психотерапія та пропаганда нової національної ідеї на платформі функціонального українського патріотизму, реукраїнізація.

  7. культурологічна та естетична цензура, захист української ноосфери.

  Після проведення цих реанімаційних заходів створиться найпотужніший антисуїцидний потенціал через згуртованість політичного, релігійного, сімейного та етнокультурного середовищ, активізуються потрібні архетипи та ідеї.

  Прийшов «час лікувати … і час будувати » (Екклесіаст, 3:3).

  Література:

  1. Авруцкий Г.Я., Недува А.А. Лечение психических больных. – М.: Медицина, 1988.

  2. Акопян К.З. Самоубийство: проблемы мотивации ( размышления в связи с психологическим этюдом Н.А. Бердяева «О самоубийстве») // Психологический журнал. – Т. 17. – №3. – 1996.

  3. Вайзер Г.А. Смысл жизни и «двойной кризис» в жизни человека // Психологический журнал. – Т. 19. – №5. – 1998.

  4. Гегель Г.В.Ф. Философия истории. – М., 1998.

  5. Гердер Й.Г. Идеи к философии истории человечества.– М., 2002.

  6. Гумилёв Л.Н. Этногенез и биосфера Земли // Сост. и общ. ред. А.И. Курчи. – М., 1997. ( Сер. альманахов «Сочинения Л.Н. Гумилева», вып. 3).

  7. Дикал Л.Г., Махнач А.В. Отношение человека к неблагоприятным жизненным событиям и факторы его формирования // Психологический журнал – Т. 17. – № 3. – 1996.

  8. Донцов Д. Де шукати наших історичних традицій. Дух нашої давнини. – МАУП., 2005.

  9. Дюркгейм Э. Самоубийство: социологический этюд // Су-ицидология. Хрестоматия по суицидологии. – К.: А.Л.Д., 1996.

  10. Коваль Р. М. Підстави націократії. – К.: Вид. «Незборима нація». – 1994.

  11. Майерс Д. Социальная психология // Пер. с анг. – СПб.: Питер, 1996.

  12. Муздыбаев К. Переживание времени в период кризисов // Психологический журнал. – Т. 24. - №4. – 2000.

  13. Сопильник А.Н. Новая украинская идея. Мариуполь. //Изд. «Приазовский рабочий». – 1997.

  14. Сопільник А.М. Українська мрія. Маріуполь. // Вид. «Приазовский рабочий». – 1998.

  15. Старшенбаум Г.В. Формы и методы кризисной терапии : Методические рекомендации. – М., 1987.

  16. Фрейд Э. Печаль и меланхолия // Суицид. Хрестоматия по суицидологии. – К.: А.Л.Д., 1996.

  17. Фромм Э. Бегство от свободы. – М.: Прогресс, 1990.

  18. Чуприков А.П., Пилягина Г.Я. Украине необходима суици-дологическая служба // Медичний всесвіт. – Т. 1. – №1. – 2001.

  19. Юнг К.Г. О природе психе. – М.: Прогресс, 2007.

  20. Юнг К.Г. Архетип и символ. – М. 2000.

   

  Просмотров: 3442