Фінансовий ринок України на шляху до інтеграції в міжнародну економічну систему → Статьи

• Фінансовий ринок України на шляху до інтеграції в міжнародну економічну систему:

  ЕКОНОМІКА ТА СОЦІОЛОГІЯ

  Бутенко А.Ф.,старший викладач Маріупольского інституту МАУП

  Досягнення економічного та соціального відродження України в значній мірі пов’язані з інтеграцією країни в міжнародну економічну систему. Можливості тієї чи іншої країни щодо включення у світовий економічний простір визначаються показниками відкритості її економіки. Існують різні експертні оцінки відкритості української економіки. Так, за рейтингом «Heritage Foundation» і «Wallstreet journal» у 1998 р. зі 161 країни Україні була відведена 124 позиція, а експерти Світового банку в 1999 р. оцінювали економіку України як «закриту». Час минув, і певною мірою змінилося ставлення світової громади до України.

  Для правильного розуміння сутності сучасних операцій на міжнародних валютних і фінансових ринках необхідне розуміння логіки їх історичного розвитку. Історичні дослідження відносно розвитку світового фінансового ринку свідчать про те, що він існує майже п’ятсот років. За цей досить тривалий час людство накопичило чималий досвід на грошовому, кредитному та фондовому ринку. В цілому фінансовий ринок існує як сукупність взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих ринків:

  Грошовий ринок – це ринок готівкових грошей, короткостро-кових кредитних операцій, валюти. На грошовому ринку обертаються надійні короткострокові інструменти. Їхній рух зумовлений різницею в рівнях прибутку та ризику;

  Кредитний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах;

  Ринок капіталів – це частина фінансового ринку, на якому формується попит і пропозиція на середньо- і довгостроковий запозичений капітал. Це складова частина фінансового ринку, яка також асоціується з риноком цінних паперів.

  Ринок капіталів, як і фінансовий ринок в цілому, розглядається в класичній економічній теорії як ринок запозичених засобів. В якості ціни тут виступає процент, який виплачується позичальником кредиторові за право використання його коштів протягом певного часу. Такі відносини властиві для ринкової економіки, яка формувалась впродовж декількох тисячоліть. В основі цього процесу був розвиток суспільного розділення праці й економічне відокремлення виробників у рамках приватної форми власності та засобів виробництва. Цей процес зробив необхідною та єдино можливою формою зв’язку між економічними суб’єктами обмін результатами господарської діяльності.

  Як нам відомо, історія держави Україна витримала значні випробування, в тому числі протягом 70-ти років у складі Радянського Союзу. У неринковій радянській економіці до 90-х років минулого століття існував особливий механізм і фінансові інструменти формування й розподілу між галузями, регіонами, підприємствами капітальних вкладень. В основі цього механізму був принцип формування капітальних вкладень з двох основних джерел. Перше джерело – державні інвестиції, що виділялись із загальнодержавного, республіканського, місцевого бюджетів, утворювали одну з видаткових статей бюджету. Друге – фонди розвитку виробництва, науки і техніки підприємств, що утворювалися з їх прбутку.

  Перехід України до ринкової економіки обумовив створення нового механізму утворення джерел фінансування як інвестиційних об’єктів, так і інструментів матеріалізації грошового капіталу. В ринковій економіці джерелами інвестування є банківські кредити, приватний капітал, кошти одних підприємств, які вкладені в розвиток інших; це відбувається за допомогою функціонування фінансового ринку. Фінансовий ринок – це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти. На жаль, слід визнати, що для створення фінансового ринку в Україні потрібне не тільки удосконалення існую-чого механізму, а й створення того соціального середовища, в якому б кожен громадянин діяв у відповідності до створених умов.

  Ретроспективні спостереження за проведенням економічної реформи в Україні дають нам деякі уявлення про її сьогодняшній стан. Слід визнати, що економічна реформа, яка бере свій початок з 90-х років, проходила під наглядом закордонних фахівців із МВФ і Світового Банку. І це було закономірно тому, що, за підрахунком інституту праці, вітчизняних фахівців, здатних мислити по-ринковому, в Україні на ті часи було всього 3%. Перш за все перехід від планової економіки, керованої державою, до ринкової налагоджував новоявлених архітекторів створити умови для розвитку приватної власності, яка б, у свою чергу, зумовила конкуренцію як засіб пошуку оптимальних рішень у виробничій сфері. І тут відразу постало серйозне питання – які умови слід узяті до уваги?

  Науковці Гарвардського університету, маючи власний досвід, запропонували розробку методичних вказівок з проведення приватизації в Україні (молода українська влада таким чином сподівалася на залучення інвестицій у виробничу сферу). Звичайно, послуги зарубіжних фахівців були не безкоштовними. Як згадував заступник Голови Фонду Держмайна України Є.М. Григоренко, „за проект реконструкції одного великого підприємства ми повинні були сплатити експертам-консультантам 300-500 тис. дол. США („Фінанси України” №8, 1996 р., стор. 77)”. І це не було дивним ні для кого, тому що взагалі мислити по-ринковому на той час в нашій країні могла обмежена кількість людей.

  Перехід до ринкових відносин в Україні водночас став процесом вивільнення нагромаджених корупційних можливостей і, між тим, появою нових форм та корупційних технологій. Згодом в країні відбуло-ся особливе набуття корупцією характеру масової прогресуючої епідемії. Цьому безпосередньо сприяли деякі властивості перехідного періоду, зокрема такі, як: величезні обсяги перерозподілу вартості; наявність, а в певний період домінування змішаних (приватно-державних) форм власносності; значна частка тіньової економіки; слабкість фінансової системи; високий рівень та складність системи оподаткування.

  Незважаючи на перші кроки, які були зроблені в напрямку підвищення ефективності національної економіки, результат був зворотній.

  У наслідок з’ясування причин негативного стану в українській економіці окремі вітчизняні науковці ставлять на перше місце таке явище, як особливість організації промислової структури народного господарства України. Їхнє пояснення таке: в результаті розвитку єдиного (колишнього) народногосподарського комплексу СРСР промисловість України на 80% не мала закінченого випуску своєї продукції та орієнтувалась на країни братніх республік (при цьому на 70% – на Росію). На той час залежність України від Росії й Казахстану по нафті й газу майже була повна і складала 90%. Тому, за статистичними даними 1994 р., галузева структура основних промислових фондів України на 90% складалась із підприємств важкої промисловості, а частка підприємств, які виготовляли продукцію споживчого ринку, складала 0,1 частину. До того ж знос основних промислових фондів в країні в середньому складав 51,6% [ 5 ].

  На скільки на сьогодні суттєво змінився економічний стан української економіки? Ретроспективний аналіз фінансового стану промислових підприємств в Україні вказує на значне скорочення виробництва, яке відбулось у зв’язку з розривом фінансово-економічних відносин з їх партнерами. До сьогодні звертає на себе увагу негативна динаміка, яка відмічається в багатьох ключових галузях. Триває криза в колись високорозвиненій харчовій промисловості, знизилися темпи підвищення виробництва в чорній металургії, машинобудівній, хімічній промисловості, спостерігається їх значне падіння.

  Поясненням такого кризового стану в усі часи перебудови національної економіки до ринкових стандартів було одне – хронічна нестача грошових коштів.

  На початку пероходу до ринкової економіки на підставі експертних оцінок провідні фахівці визначилися, що для реструктурізації та модернізації виробництва Україні потрібно 40 млрд. доларів. Через деякий час в країні змінився уряд, і, за його підрахунками, ця сума виросла до 60 млрд. доларів. Зараз уже мова йде не менше як про 100 млрд. дол.

  Мета статті. Дослідити головні чинникі, що створюють позитивний і негативний вплив на економічний стан держави, розглянути розвиток фінансових інститутів України і вплив фінансової глобалізації на макростабільність національної економіки.

  Наприкинці ХХ століття була прикута значна увага до наукової думки провідних фахівців, які зверталися до закономірностей функціонування фінансового ринку на національному, регіональному і світовому рівні. Дослідженню природи, проявів фінансової глобалізації була присвячена особлива увага з боку відомих західних вчених-економістів, серед них Г. Вагнер, Р. Глік, Р. Рігобон, Г. Гортон, Л. Самаре, Б. Сомаржинсьса, Дж. Стіглін, М. Бордо та інші.

  Класично, на підставі отриманих досліджень, визначились дві моделі розвитку фінансової системи: фондова, або англо-американська і європейська, або банкоцентрична.

  Принципова відміннісь цих двох моделей полягає в тому, що євроконтинентальна уособлює домінування кредитної форми фінансування з використанням інструментів боргу, тоді як англо-американська використовує ринок цінних паперів (особливо – ринок акцій, інвестиційних сертифікатів і паїв) як пріоритетний інструментарій формування конкретних відносин. При цьому акціонери-постачальники ресурсів та акціонерний капітал визначають систему суспільних і економічних відносин. Англо-американська модель грунтується на розвинутій системі посередницьких структур (зокрема – небанківських), а також пропозицій та споживання масових послуг індивідуальних учасників ринку.

  Європейська модель посилається на адміністрування і централізацію потоків капіталу через банківську систему («банкоцентричну»). Економіка, що базується на банківському фінансуванні створює порівняно більше можливостей для регулювання в оперативному плані – вона не така залежна від інстиціонального середовища, меньш сприятлива до асиметрії економічної інформації та істотно меншою мірою обмежує трансформацію ресурсів.

  Ісламські країни, в свою чергу, поставили питання про розвиток ісламської моделі фінансового ринку.

  В ісламських державах фінансові ринки характеризуються порівняно спрощеною інстиціональною структурою та уніфікацією застосування фінансових інструментів. При цьому в акціонерних капіталах переважають великі (зокрема сімейні) власники – інвестори, відсутні масові дрібні інвестори та спекулянти. Ці аспекти вказують на порівняно закритий характер і обмежену ліквідність фінансових ринків, які використовують ісламську модель економічного розвитку.

  Особливістю розвитку фінансових ринків в останні десятиріччя стало поєднання елементів англо-американської та євроконтинентальної моделей, що, у свою чергу, зумовило універсіалізацію діяльності фінансових інститутів. У США в 1999 р. на підставі Закону про фінансову модернізацію (закон Гремма-Ліча- Блайлі) було скасовано розмежування комерційної та інвестиційної банківської діяльності, яке існувало з початку 30-х років.

  Таке законодавче нововведення стимулювало забезпечення конкурентноспроможності професійних учасників фінансового ринку.

  У розвинених країнах сучасний рівень розвитку фінансового ринку зумовлюється переважно рівнем нагромадження, розмірами суспільного багатства і в цілому добробутом нації. Найбільшими ресурсами сьогодні володіють фінансові ринки США, Європейський союз і Японія, що є свідченням їх високого економічного розвитку.

  Нині українська економіка перебуває в критичному стані. За оцінками експертів науково-дослідних інститутів, природа економічного спаду, що охопив народне господарство, складна, комплексна. Такий спад має не тимчасовий, кон’юнктурний, а структурний характер.

  В чому головні причини такого стану? Слід визнати, що в Україні до сьогодні ще досить низька ефективність фінансової системи, головними функціями якої є розподілення і контроль за використанням коштів. Потрібна її негайна розбудова у відповідності з визначенням і розвитком національних пріоритетів. На жаль, закони України на сьогодні не повною мірою захищають тих, хто в цьому має потребу. Це, перш за все, виробників вітчизняної продукції, тих, хто забезпечує ріст ВВП, промисловців, аграріїв, транспортників. Завдяки так названій «підтримці» Україна з 10-го місця в Європі перейшла на 140-ий у світі.

  Загальновизнано, що від злагоджених дій усіх галузей наці-ональної економіки залежить досягнення максимального соціально-економічного ефекту. Україна вийшла на відкритий світовий еко-номічний простір, і зараз сумніву не може бути в тому, відкрита вона чи закрита для світової економіки. Підтвердженням цьому є вступ її до світових фінансових організацій.

  Глобалізація світової економіки та реформування сучасної валютно-фінансової системи пов’язані зі значним зростанням обсягів та значенням міжнародних потоків фінансового капіталу. Зростає роль міжнародних фінансових інституцій. Міжнародний валютний фонд, Світовий Банк, Європейський Банк Реконструкції та Розвитку приділяють значну увагу дотриманню країнами основних засад ефективного функціонування економіки (у відповідності з кодексом лояльної практики (Codeks of good practices)), отриманню достовірної економічної інформації (у відповідності зі Спеціальними стандартами розповсюдження даних (SDDS – Special Data Dissemination Standart) визначено основні фінансові показники та необхідні відомості про стан національної економіки), забезпеченню фінансової підтримки країн у разі виникнення кризового стану, а також слідкують за дотриманням податкових зобов’язань.

  Глобалізація потребує від України розробки нових підходів в організації фінансового ринку, в тому числі фондового ринку (ринку цінних паперів). Реформування економіки країни без створення ефективно діючого фінансового ринку є неможливим. Тому в сучасних умовах розвиток вітчизняного фондового ринку є головною складовою в національній економіці, від його стану залежить успіх в проведенні ринкових реформ.

  Світова спільнота визнала Україну як рівноправного торгового партнера. Світова організація торгівлі (СОТ) – міжнародна еко-номічна організація, членами якої вже сьогодні є 148 країн, на долю яких припадає близько 95% обсягів світової торгівлі. Членство в СОТ стало на сьогодні практично обов’язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.

  Слід усвідомлювати, що приєднання України до СОТ має стратегічне значення з точки зору двох важливих факторів:

  по-перше, відбувається поступова інтеграція України в європейскі глобальні процеси і структури;

  по-друге, наближається системне реформування національної економіки на принципах лібералізації та відкритості ринку.

  З іншого боку, розвиток фінансового ринку України безпосередньо пов’язаний з розвитком виробництва, а потім із розподіленням частини створеного валового продукту. Тому він повинен створювати максимальні умови для урегулювання нестатка коштів в одних секторах економіки за рахунок інших, в яких є надмірний надлишок.

  Висновкоми до статті може стати наступне:

  - інвестиційний попит з боку підприємств є не единим, але головним фактором кінцевого попиту на запозичені кошти;

  - намагання кожного інвестора створити інвестиції може виникнути тоді, коли виникає особисте бажання створити новий капітал, при умові, що вкладені кошти дозволяють компенсувати першочергові витрати і отримати додатковий прибуток;

  - державний сектор надає кредити й отримує займи – таким чином, він є кредитором, позичальником і гарантом і цим відіграє важливу роль на фінансовому ринку.

  - коли держава надає комусь великі грошові суми, то це, в свою чергу впливає на процент, на обсяг кредиту і спричиняє вплив на розвиток усієї економіки;

  - під час аналізу впливу держави на фінансовий ринок і його економічних наслідків слід брати до уваги управління процентом, грошовою масою , кредитом, валютним курсом.

  Судьба України не може не викликати побоювання, так як вона опинилась неготовою ні до глобальної конкуренції ні до глобальної інтеграції. Одночасне включення Укораїни в глобальні і регіональні, європейські інтеграційні процеси повязані з великіми ризиками і загрозами. І все-таки її шлях в глобальний простір безальтернативний.

  ЛІТЕРАТУРА:

   

  1. Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.96 № 254/96 //Відомості ВРУ. – 1996. – №30.

  2. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” //Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24 – Ст. 170. – С. 379-429.

  3. Гриньова В.М.,Коюда В.О . Фінанси підприємств: Навчальний посібник.-Видавничий Дім „ІНЖЕК”,2004 р.

  4. Волков А.М. Швеция:социально-економическая модель. Мос-ква „Мысль”-1994г.

  5. Макогон Ю.В .Органызация и функционирование предприятий с иностранними инвестициями ДГНУ Донецк, 1998 г.

  6. Макогон Ю.В., Ляшенко В.И.,Кравченко В.А. Региональные экономические связи исвободные экономические зоны Донецк „Альфа-прес”2004 г.

  7. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. – К. КНЕУ-2001 р.

  Просмотров: 4212