ЗАСТОСУВАННЯ ТЕОРІЇ «РОЗМЕЖУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ПРАВА» В ДОСЛІДЖЕННІ СУТНОСТІ ТА ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ЗАСАД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН → Статьи

• ЗАСТОСУВАННЯ ТЕОРІЇ «РОЗМЕЖУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ПРАВА» В ДОСЛІДЖЕННІ СУТНОСТІ ТА ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ЗАСАД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН:

  Лавриненко О.В., доцент, кандидат юридичних наук, доцент кафедри правознавства, член державної екзаменаційної комісії,

  Богуславский В.М., старший викладач кафедри правознавства

  Принцип розглядається як теоретичне узагальнення найбільш загального, типового, те, що виражає закономірності існування та розвитку, ядро цілісного системного утворення [1, c. 302]. Термін принцип за своїм семантичним значенням тотожний українським словам «основа», «засада». Свого часу Л.С. Явич писав, що принципи це «вихідні, відправні теоретичні положення того чи іншого виду людської діяльності, і є важливим організуючим і спрямовуючим началом, яке забезпечує досягнення певних цілей» [2, с. 64]. Сучасний дослідник М.Д. Бойко зазначає: «В теорії права під правовими принципами маються на увазі ідеї, які висловлюють суть, основні властивості і загальну спрямованість розвитку правових норм у межах усієї системи права або її окремих галузей чи інститутів» [3, с. 19]. Тобто, «принципи права – це такі засади, вихідні положення, на яких ґрунтується право як система норм. Вони є основою права» [4, с. 42]. Аналогічну позицію обстоює у своїх працях й О.В. Лавріненко [5, с. 44; 6, с. 147], а О.В. Старчук, у свою чергу, розглядає принципи права як «керівні ідеї, у відповідності з якими будується вся система галузі права, формується цілий масив правових норм, що регулюють ті чи інші суспільні відносини. Крім цього, поряд із предметом і методом правового регулювання принципи права є ознакою самостійності галузі права... під принципами трудового права слід розуміти основні засади, які виражають сутність трудового права та напрямки його подальшого розвитку» [7, с. 450, 451]. Попри те, що зазначене поняття відображає закономірності існування, розвитку різних правових явищ, у тому числі є структуроутворюючою ознакою окремих галузей права, спостерігаємо значну різноманітність у підходах до формулювання дефініції поняття «принципи права», визначення сутності тих чи інших правових принципів певних галузей права. Так, одні вчені визначають їх як «об’єктивну категорію», що має «стабільний характер і відображає найбільш важливе, вирішальне щодо предметів, процесів дійсності» [8, с. 37]; інші – вважають принципи права «відображенням історичного типу права» [9, с. 79], а деякі дослідники – відстоюють позицію, що принципи права є взагалі категорією правосвідомості («основними ідеями правосвідомості» [10, с. 142]) або науки, початком правопізнання [11, с. 57-63]. П.Д. Пилипенко заначає, що «сучасні дослідження принципів права обґрунтовують об’єктивний характер цієї категорії. Це такі засадничі основи права, які відповідають характеру суспільних відносин, економічним, політичним, ідеологічним процесам, що відбуваються в суспільстві» [4, с. 42]. A.M. Колодій вказує, що «в абсолютній більшості випадків кожний принцип права спочатку існує як загальносоціальний, а потім, за використання його юридичною практикою і осмислення юридичною наукою, як принцип правосвідомості, перетворюючись у результаті процесу правоутворення на принцип права... будь-які принципи, у тому числі і принципи права – продукт людської діяльності. Вони є соціальними явищами – як за джерелом походження, так і за змістом, їх виникнення обумовлено потребами суспільного розвитку, в них відображаються закономірності суспільного життя» [12, с. 7, 23]. Отож, спектр думок дослідників доволі широкий, погляди вчених – різноманітні [13, с. 97-100], а тому, зважаючи на генетичний зв’язок учення про галузеві принципи трудового права з положеннями загальнотеоретичного характеру, потребують окремого наукового дослідження питання про поняття, сутність, значення та структурно-видову класифікацію галузевих принципів трудового права. Адже справедливо зазначає Н.Б. Болотіна: «Проблема принципів трудового права не лише важлива, а й вимагає багатьох зусиль від дослідників, адже необхідно звести воєдино і права людини, і досягнення загальної теорії права, проаналізувати весь масив трудового законодавства і, нарешті, – реальні економічні можливості держави» [14, с. 100].

  На нашу думку, сьогодні (за умов домінування природно-правової доктрини в системі вітчизняного права) слід погодитися з тими дослідниками, які характеризують принципи, в тому числі й галузеві, через призму таких понять, як «первісне», «головне» [4, с. 42; 5, с. 44; 6, с. 147; 7, с. 450, 451]. А тому солідаризуємося з позицією тих учених, які, говорячи про основні принципи галузі трудового права, оперують такими категоріями, як «вихідні засади», «основні», «керівні ідеї», «закономірність», «сутність» [14, с. 85; 15, с. 27; 16, с. 23; 17, с. 30; 18, с. 74; 19, с. 50; 20, с. 22]. Зокрема, професор В.С. Венедиктов обґрунтовано характеризує принципи трудового права як «основні керівні положення, що визначають загальну спрямованість і найбільш істотні риси змісту правових норм» [21, с. 25]. Водночас, зауважимо, що стосовно характеру співвідношення «об’єктивного» та «суб’єктивного» в тлумаченні сутності галузевих принципів спостерігаються діаметрально протилежні підходи: деякі автори зазначають, що принципи права – це «категорія об’єктивна й суб’єктивна» [22, с. 27-28], а інколи, досліджуючи характер взаємозв’язку між «нормами» й «принципами», – обстоюється необхідність закріплення принципів права в нормах права, в тому числі й трудового, оскільки норми права є похідними від принципів права [23, с. 23-24]. Але є вчені, які вважають, що, навпаки, – принципи права є первинними стосовно норм права, бо виражають вихідні засади правового регулювання [24, с. 150].

  На наш погляд, на сучасному етапі розбудови правової держави в Україні найбільш обґрунтованою (адекватною стану правової системи) є концепція, яка ґрунтується на галузевій теорії «розмежування принципів права» [4, с. 42-44; 5, с. 44; 6, с. 147]. Ця теорія передбачає диференціацію таких ключових (базових) категорій, як «принципи права» та «правові принципи» [4, с. 42-43]. Правові принципи, на відміну від принципів права, відображаються в нормативних актах у вигляді «норм-принципів» або ж у «прихованому» вигляді, коли їхній зміст випливає з аналізу кількох відповідних норм. При цьому «принципи права», у рамках цієї теорії, розглядаються як первинні відносно «права юридичного» й становлять його сутність і зміст, а «правові принципи» – визначаються в самому юридичному праві, а тому є похідними за змістом. Слушно вказує Р.З. Лівшиць, що принципи права «відіграють роль орієнтирів у формуванні права» [25, с. 195-196]. Юридичне право «не може суттєво відступати від усталених і апробованих постулатів загальносоціального права», – цілком обґрунтовано зазначає П.Д. Пилипенко [4, с. 43]. Загальносоціальне право не зникає з появою держави і юридичного права: воно є ґрунтом для юридичного права, а тому можна вважати, що загальносоціальне право якраз і є тими принципами, на яких базується юридичне право як система норм [5, с. 44]. «Принципи загальносоціального права передаються юридичному праву, тому що законодавець не може не враховувати думки суспільства і тому, що ця думка акумулюється насамперед у цих принципах – особливо це стосується демократичного (громадянського) суспільства», – вказує А.М. Колодій [12, с. 42]. Відтак, переконані, що сутність, дефініція поняття «принципи трудового права» мають виводитися з урахуванням положень сучасної галузевої теорії розмежування принципів права. Ураховуючи зазначене, «принципи права» можна визначити як узгоджену систему певних засад, галузеутворюючих положень, які є категоріями загальносоціального права та на яких ґрунтується вітчизняна правова система, а власне галузеві принципи трудового права («правові принципи») – це вже засадничі ідеї, які безпосередньо або опосередковано закріплені в нормах трудового права та визначають його сучасні й перспективні сутнісні характеристики.

  Класифікація (типологія [26, с. 55-64]) досліджуваних явищ завжди відігравала величезну роль у будь-якій науці, як засіб упорядкування накопичених знань [27, с. 445]. Не є винятком і юридичні науки: загальновідомі класифікації норм права, функцій права, правових засобів, форм правління [28, с. 309-323; 29, с. 328-331]. Класифікації – важливі засоби підвищення змістовності наукової інформації, оскільки дають можливість за місцем, займаним об’єктом у класифікаційній системі, легко встановити його основні ознаки й властивості, причому не тільки ті, які вже відомі науці, але й ті, які безпосередньо ще не були встановлені в процесі пізнання [30, с. 4-5]. У цьому, на наш погляд, проявляється й методологічний аспект класифікації як засобу наукового пізнання. Крім того, слід зазначити, що класифікація має вагоме наукове значення, адже принаймні жодні моделі дійсності не можуть замінити собою класифікації. Прикладне значення не менш важливе – функція інформування актуальна всюди, де використовується накопичення, в тому числі й теоретичних, знань [27, с. 447]. Оскільки обсяг усіляких відомостей постійно зростає, росте потреба й в ефективних системах зберігання, передачі й дослідження цих відомостей. Класифікації знаходять застосування в сфері керування, навчання, обліку, мистецтва, права й т. ін. Жодне планування не може здійснюватися без класифікації [31, с. 5-19].

  Словникове визначення поняття класифікації – (від лат. classis  – розряд, клас) – система пов’язаних понять (класів, об’єктів) якої-небудь області знання або діяльності людини, що використовується як засіб для встановлення зв’язків між цими поняттями або класами об’єктів [32, с. 349]. Класифікації створюються на основі пізнання об’єктивних законів реальної дійсності, внаслідок чого відображають у класифікаційних розрядах закономірні зв’язки між досліджуваними об’єктами та явищами. Служать класифікації пізнанню глибоких структурних особливостей об’єкта, які не можуть бути усвідомлені жодним іншим способом, крім як через знання, організоване так, щоб його структура відповідала структурі об’єкта [33, с. 75].

  Наукові класифікації відіграють істотну роль в удосконаленні понятійного апарата правових наук [34, с. 29-38; 35, с. 25-37; 36, с. 9-17; 37, с. 25-30] та дослідженні тих чи інших правових явищ. Класифікаційні, типологічні поняття за своєю суттю є абстрактними поняттями [37, с. 25-26], що виникли в процесі вивчення й узагальнення явищ дійсності. Наукові класифікації – один із засобів реалізації системного підходу в дослідженні. Останній припускає виявлення всіх елементів складних об’єктів і встановлення зв’язків та відносин між ними. Збільшення кількості фактичного матеріалу, яким наповнена сучасна наука, підвищує вимоги до наукових класифікацій, що у свою чергу робить необхідною розробку теоретичних проблем наукової класифікації.

  З точки зору логіки, класифікація є особливим видом розподілу понять [38, с. 203-213]. Під класифікацією зазвичай розуміється розподіл об’єктів (предметів, явищ), досліджуваних якою-небудь наукою, за розрядами (групами, класами) відповідно до певних ознак, властивих одним об’єктам і відсутнім в інших [28, с. 310-311; 39, с. 259]. У цьому полягає суть класифікації як засобу «первісного впорядкування хаотичної маси спостережуваних фактів, явищ» [27, с. 446]. Класифікувати об’єкти, факти тощо можна за різноманітними ознаками (критеріям, підставам), що мають практичне або теоретичне значення [40, с. 9-12]. Класифікації лежать навіть в основі мов. Можна сказати, що безліч слів природної мови – це номенклатура єдиної загальнолюдської класифікації всього, із чим стикається людина у світі матеріального й духовного [40, с. 446-447]. Типологічна класифікація – це розбиття (дроблення) певної множини об’єктів на окремі підкласи за певними критеріями (ознаками) [39, с. 259]. У науковій класифікації властивості об’єкта обов’язково знаходяться у функціональному зв’язку з його положенням у визначеній системі [41, с. 12; 42, с. 167]. Застосування системно-структурного методу наукового пізнання є традиційним як у дослідженні трудової діяльності людей узагалі [43, с. 109-110; 44, с. 80], так і в дослідженні національних систем трудового права та їхніх складових (в тому числі й принципів – прим. авт.) [45, с. 36-38; 46, с. 76-79].

  Так, у залежності від того, в якій системі правових норм ті чи інші положення є керівними основами (за сферою їхньої дії), можна виділити: а) принципи права в цілому (загальні); б) міжгалузеві принципи, властиві тільки деяким галузям; в) галузеві принципи; г) принципи окремих інститутів галузі права [3, с. 19-20; 14, с. 93-94]. Як і іншим галузям, трудовому праву притаманні певні галузеві принципи, які тісно пов’язані з міжгалузевими принципами правового регулювання праці. Міжгалузеві принципи «характерні для кількох галузей права, які можуть утворювати певну правову спільність» [14, с. 94]. Зокрема, серед учених європейських країн досить поширеною є думка про те, що трудове право входить до такої правової спільності, як соціальне право. Європейське соціальне право розглядається науковцями як системна правова структура, до складу якої входять трудове право, право соціального забезпечення та інші норми, що регулюють захист соціальних прав людини. Визнання соціального права як такого вважається французькою доктриною соціального права, спрямовуються зусилля на вироблення єдиної соціальної політики ЄС [47, с. 74-79; 48, с. 225]. Ця ідея знаходить підтримку й серед правознавців Росії: наприклад, Є.І. Доморацька під «соціальним законодавством» розуміє сукупність норм, які регулюють суспільні відносини в галузі праці, соціального забезпечення, освіти, охорони здоров’я та в сфері соціального обслуговування населення [49, с. 9]. Соціальному праву притаманні такі принципи, як: соціальна справедливість, соціальна солідарність, соціальна стандартизація (встановлення на рівні закону мінімальних нормативів забезпечення), державне гарантування забезпечення соціальних прав і державних соціальних стандартів, соціальне партнерство та деякі інші. Частина цих принципів властива й трудовому праву як галузі соціального права [14, с. 94]. Водночас зазначимо, що наявне законодавство України про працю в багатьох питаннях є доки незавершеним, неповним. Принципи повинні створювати певну систему, бути узгодженими як між собою, так і із загальними принципами права, із принципами державної політики, а також принципами міжнародно-правового регулювання праці.

  У науці основні принципи трудового права класифікуються по-різному. Так, наприклад, на думку М.Д. Бойка, сучасні принципи трудового права поділяються на чотири основні групи: 1) такі, що виражають політику держави в галузі правового регулювання ринку праці й ефективної зайнятості; 2) що містять керівні засади в галузі встановлення умов праці працівників; 3) що визначають правове регулювання застосування праці працівників; 4) що відображають головні напрями правової політики в галузі охорони здоров’я й захисту трудових прав працівників [3, с. 20-21]. Аналогічну позицію й за формою, і за змістом відстоює О.В. Смирнов [16, с. 23-24]. Виходячи з «біполярної» структури системи трудового права, яку обґрунтовують Н.Б. Болотіна й Г.І. Чанишева, принципи трудового права поділяють на два види: принципи правового регулювання індивідуальних трудових відносин та принципи правового регулювання колективних трудових відносин [14, с. 96-97]. Щоправда, в іншому місці дослідники роблять дещо інший висновок: «Трудовому праву в цілому притаманні такі принципи: захисту права працівників і роботодавців; оптимальної узгодженості між інтересами найманих працівників, роботодавців і держави» [14, с. 100]. Р.З. Лівшиць виділяє два різновиди принципів права – «принципи-норми» та «принципи, які виводяться з норм». На його думку, одні правові принципи безпосередньо закріплюються в нормах, після чого стають принципами-нормами, а інші принципи – безпосередньо не закріплюються в конкретних нормах, формулювання правового принципу не переходить у формулювання однієї конкретної норми, але переходить у численну кількість норм, ніби розчиняється в них. У таких випадках ми маємо справу із принципами, які виводяться з норм [25, с. 196]. У ст. 2 «Основні принципи правового регулювання трудових та безпосередньо пов’язаних із ними відносин» нового Трудового кодексу Російської Федерації до числа принципів віднесено основні трудові права людини – свободу праці, право на працю, на захист від безробіття, рівність прав і можливостей працівників тощо [50].

  Віддаючи належне висновкам усіх зазначених дослідників, на нашу думку, до основних (саме їхній характер і взято за основу класифікації) принципів галузі трудового права, тобто – принципів, які визначають сутність (в тому числі й у сфері правового забезпечення службово-трудових відносин працівників ОВС [51, с. 282-284; 52, с. 68-71]) і закономірності розвитку сучасного трудового права України [53, с. 314], слід віднести такі, як обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці [54, с. 78-91]; оптимальне поєднання централізованого й локального правового регулювання; соціальне партнерство й договірне встановлення умов праці [55, с. 247-251]; забезпечення єдності та диференціації правового регулювання [56, с. 304-315]; визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують [57, с. 82-84] правове становище працівників у трудових правовідносинах порівняно з умовами, встановленими в нормативно-правових актах. Зрозуміло, що можна виділити й інші якісь закономірності (засади правового регулювання), властиві галузі трудового права, але вони, на нашу думку, не будуть уже пріоритетними (галузеутворюючими за характером, природою), а виступатимуть лише як міжгалузеві принципи, принципи окремих правових інститутів тощо.

  Проблема принципів сучасного трудового права є актуальною проблемою, особливо під час підготовки нового Трудового кодексу України. Поки що відкритим залишаються питання як про перелік принципів, так і про їхній зміст, природу. Усі зазначені питання повинні знайти своє чітке законодавче вирішення, з обов’язковим урахуванням сучасної галузевої наукової доктрини.

  Література:

  1. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельника. – К.: Знання, 1975.

  2. Явич Л.С. О принципе научности в работе советского государственного аппарата // Правоведение. – 1967. – № 2.

  3. Бойко М.Д. Трудове право України. – К.: Олан, 2002.

  4. Трудове право України / Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак З.Я. та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Ін Юре, 2003.

  5. Лавріненко О.В. Трудове право України: Курс лекцій. У 2-х ч. – Горлівка: МАУП, 2005. – Ч. 1.

  6. Лавріненко О.В. Збірник навчально-методичних матеріалів із трудового права та права соціального забезпечення: Навч. посібник. – Донецьк: ДЮІ МВС, 2005.

  7. Старчук О.В. Принципи трудового права України: загальнотеоретичні аспекти // Запорізькі правові читання: Тези доповідей щорічної Міжн. наук.-практ. конф. «Запорізькі правові читання», м. Запоріжжя, 18-19 травня 2006 р. / За заг. ред. С.М. Тимченка і Т.О. Коломоєць. – Запоріжжя: ЗНУ, 2006.

  8. Смирнов О.В. Основные принципы советского трудового права. – М.: Юрид. лит., 1977.

  9. Теория государства й права / Под ред. А.И. Денисова. – М.: МГУ, 1972.

  10. Кузьменко О.В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. – К.: Атіка, 2005.

  11. Алексеев С. С. Проблемы теории права: В 2-х т. – Свердловск: Свердловск. юрид. ин-т, 1972. – Т. І.

  12. Колодій A.M. Принципи права України. – К.: Юрінком, 1998.

  13. Лавриненко О.В. Трудовое право Украины: наука, отрасль, учебная дисциплина (современное состояние и перспективы развития в XXI веке). – Харьков: АВГ-Пресс, 2000.

  14. Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. Трудове право України. – К.: Знання, 2000.

  15. Советское трудовое право / А.И. Процевский, М.И. Бару, Г.С. Гончарова и др. / Под. ред. А.И. Процевского. – К.: Вища школа, 1981.

  16. Трудовое право / Под ред. О.В. Смирнова. – M.: Статус ЛТД +, 1996.

  17. Советское трудовое право / Под ред. B.C. Андреева. – M.: Высшая школа, 1976.

  18. Щербина В.І. Значення нових принципів трудового права для захисту прав і законних інтересів працівників та роботодавців // Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах: Мат. наук.-практ. конф.; м. Суми, 2-4 червня 2005 р. / За ред. В.С. Венедіктова. – Харків: УАФТП, 2005.

  19. Гусов К.Н., Толкунова В.Н. Трудовое право России. – М.: Юристъ, 1999.

  20. Карпенко Д.О. Трудове право України. – К.: МАУП, 1999.

  21. Венедиктов B.C. Трудовое право Украины. – Xарьков: Консум, 2004.

  22. Советское трудовое право / Под ред. А.И. Процевского. – К.: Вища школа, 1981.

  23. Лившиц Р.З., Никитинский В.И. Принципы советского трудового права // Советское государство и право. – 1974. – № 8.

  24. Явич Л.С. Общая теория права. – Л.: Наука, 1976.

  25. Лившиц Р.З. Теория права. – М.: БЕК, 1994.

  26. Сильченко Н.В. Роль и место понятия «типология» в понятийном аппарате общей теории государства и права // Право и правотворчество: вопросы теории. – М.: ИГПАН СССР, 1982.

  27. Середа О.О. Деякі аспекти класифікації в системі правових наук // Запорізькі правові читання: Тези доповідей щорічної Міжн. наук.-практ. конф. «Запорізькі правові читання», м. Запоріжжя, 18-19 травня 2006 р. – Запоріжжя: ЗНУ, 2006.

  28. Проскуряков П.Д. Припинення службово-трудових відносин працівників ОВС: класифікація підстав, їх зміст та напрями вдосконалення законодавства // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2005. – № 3.

  29. Лавріненко О.В. Питання систематизації законодавства про службу в органах внутрішніх справ // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики: Мат. міжн. наук.-практ. конф. – К.: Ін-т зак-ва Верх. Ради України, 1999.

  30. Трошин Д.М. Классификация и систематизация науки // Природа. – 1964. –№ 6.

  31. Кожара В.Р. Функции классификации // Теория классифика-ции и анализ данных // Под ред. Ю.А. Воронина. – Новосибирск, 1982.

  32. Толковый словарь живого великорусского языка В. Даля. В 4 т. – М.: Русск. язык, 1980. – Т. 1.

  33. Кузнецов И.В. Структура научной теории и структура объекта // Вопросы философии. – 1968. – № 5.

  34. Лавріненко О.В. Сучасний понятійний апарат науки соціального забезпечення: проблема термінологічної уніфікації та напрями її вирішення // Економіка, фінанси, право. – 2004. – № 9.

  35. Лавріненко О.В. Гармонізація понятійного апарату загального та спеціального законодавства України про працю: теоретичні аспекти проблеми // Економіка, фінанси, право. – 2005. – № 4.

  36. Лавріненко О.В. Поняття «соціальний захист» і «соціальне забезпечення»: їх зміст, співвідношення та правове значення // Правничий часопис Донецького університету. – 2005. – № 1.

  37. Лавріненко О.В. Оціночні поняття в системі спеціального законодавства України про працю: їх зміст, значення й проблеми тлумачення в судовій практиці // Економіка, фінанси, право. – 2005. – № 9.

  38. Войшилло К.Е. Понятие как форма мышления. – М.: МГУ, 1989.

  39. Философский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1989.

  40. Розова С.С. Научная классификация и ее виды // Вопросы философии. – 1964. – № 8.

  41. Тарасова В.А. Юридические факты в области пенсионного обеспечения. – М.: МГУ, 1974.

  42. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2 т. – М.: Юрид. дит., 1982. – Т. 2.

  43. Афанасьев В.Г. О системном подходе в социальном познании // Вопросы философии. – 1973. – № 6.

  44. Маркарян Э.С. Системное исследование человеческой деятельности // Вопросы философии. – 1972. – № 10.

  45. Порівняльне трудове право / Б.С. Беззуб, Л.В. Голяк, О.М. Кісілевич та ін.; За заг. ред. А.С. Мацка. – К.: МАУП, 2005.

  46. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. – М.: Дело, 1999.

  47. Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота / Под ред. В.В. Безбаха, А.Я. Капустина, В.К. Пучинского. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1999.

  48. Топорнин Б.Н. Европейское право. – М.: Юристь, 2001.

  49. Доморацкая З.И. Социальное законодательство Франции. – М.: Наука, 1975.

  50. ИПС «Гарант Максимум». – 2006. – № 3.

  51. Проскуряков П.Д. Актуальні питання правового регулю-вання службово-трудових відносин працівників ОВС України // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Одеса: ПП «Фенікс», 2006. – Вип. 29.

  52. Проскуряков П.Д. Службово-трудове правовідношення працівника органів внутрішніх справ: термінологічний аспект // Наукові дослідження – теорія та експеримент 2006: Мат. другої міжн. наук.-практ. конф., м. Полтава, 15-17 травня 2006 р. – Полтава: Інтер Графіка, 2006. – Т. 3.

  53. Проскуряков П.Д. Сфера дії трудового права: сучасність та перспективи (у контексті розробки нового Трудового кодексу України) // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2005. – № 2.

  54. Лавріненко О.В. Службово-трудові спори працівників ОВС України: Науково-практичні рекомендації. – Донецьк: ДЮІ МВС, 2005.

  55. Проскуряков П.Д. Громадський контроль профспілок за дотриманням трудового законодавства у сфері службово-трудових відносин // Влада і суспільство: проблеми взаємодії: Мат. Всеукр. наук.-практ. конф.; м. Запоріжжя, 18-19 листопада 2005 р. – Запоріжжя: Юрид. ін-т МВС України, 2005.

  56. Проскуряков П.Д. Деякі методологічні питання систематизації спеціального трудового законодавства // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2006. – № 2.

  57. Лавріненко О.В., Проскуряков П.Д. Реалізація працівниками органів внутрішніх справ права на отримання грошової допомоги при звільненні зі служби: теоретико-правовий аналіз судової практики // Юридична Україна. – 2005. – № 12.

  УДК 340.1

  Просмотров: 4106