КОЗАЧЧИНА – СИМВОЛ УКРАЇНИ → Статьи

• КОЗАЧЧИНА – СИМВОЛ УКРАЇНИ:

  Головешко Л.М. доцент, кандидат історичних наук, завідувач кафедри соціальних дисциплін

  Жодне явище історії українського народу не здобуло у світі такої слави, прихильності, заслуженої популярності й романтичного освітлення як козаччина. Доказом цього є той факт, що слово «козаки», їхні військові подвиги, героїзм, волелюбність, лицарство, мужність, безкорисливість ще й тепер згадуються далеко за межами України. Іван Франко стверджував, що в ХІХ столітті у Європі українське козацтво сприймалося як символ вільності, вартий наслідування й пильної уваги.

  Козаки та їхня військова слава давно вийшли за межі кордонів України. Ще в ХVІІ столітті дипломати й мандрівники зустрічали козаків у Європі, на близькому Сході, Азії, на Середземному морі і від них часто отримували найважливіші відомості про Україну. Та Європа почула вперше про них ще в часи їхнього формування як військової сили – у ХІІІ столітті, а надалі українське козацтво постійно було в полі зору європейських дипломатів, керівників держав, а згодом і літераторів. Б. Хмельницький, П. Орлик, І. Мазепа, козаки, Січ – стали для світу символом України в боротьбі за волю й незалежність, за державність. На початку ХVІІІ століття у Європі формується переконання, що доля європейських держав у майбутньому буде залежати від того, з ким буде козацька Україна. Цієї думки дотримувалися французькі, австрійські, німецькі, шведські та інші державні діячі й дипломати, формуючи європейську політику. Доказом цього може бути ставлення до України Карла ХІІ та Наполеона.

  З ім’ям гетьмана Мазепи прийшли конкретні відомості про козаків до Америки, а пізніше – і до Австралії. Українську народну поезію світ сприймав і ще й тепер сприймає як козацьку. Англійською мовою в Америці й Австралії можна почути колискові пісні про козаків та їхніх дітей. По всьому світу нашу землю давно стали називати ( і називають) тільки «Україна», мову нашого народу «рутенською» (українською), «козацькою нацією», а «запорожці – окраса козацької нації»¹, а державний устрій – республіканським.²

  На початку ХVІІІ століття українська козацька держава виробляє Конституцію Пилипа Орлика, до якої інші народи ще тільки прокладали шлях.

  На протязі ХХ століття український народ боровся за незалежну соборну Україну, а в кінці століття знову збудував незалежну Україну і відродилося козацтво.

  От яку добру славу завоювали козаки у всьому світі, як прославили свій народ. Українці, усупереч усім бідам, усе ж зуміли зберегти свою національність, а отже, і козацькі традиції та звичаї, які ніякий терор, ніяка сталінщина не змогли знищити.

  Напрошується питання – хто такі українські козаки, як вони з’явилися, як скинули з себе ярмо Речі Посполитої в середині XVII століття?

  Чому сьогодні український народ, особливо молодь знову звертається до козацької історії, поповнюючи ряди сучасних козацьких товариств.

  Українське козацтво зародилося на початку нової ери як результат генетичних зв’язків між туранськими племенами скіфського народу кос-сака (ка-сака) і приазовських слов’ян меото-кайсарів з невеликим домішком аланів-асів або танаїтів (донців)³.

  ________________________________

  1. Першим запорожців так назвав голландський дипломат І.В. Фон Келлер у своєму листі від 18.06.1679 р. // Січевський В. Чужинці про Україну – Львів, 1938, с. 113.

  2. Першим удався до терміну «республіка», правда, назвав її спартанською, італійський посол до Січі Альберто Віміні, який у 1650 р. прибув до Б. Хмельницького, а К.Маркс – християнською, військовою республікою, а пізніше Січ республікою називали й інші європейські автори.

  3. Губарев Г.В. Скрылов А.И. Козачий словарь-справочник. – Калифорния, США. – 1968. // Автор-составитель – атаман «Невской станицы» Б.А. Алмазов. Памятники. – СПб, 1991.

  Російський історик Е.П. Савельєв на початку ХХ століття писав: «Казачество, как лихие конники с ножами и саблями на суше и отважнее морехода – на море, представляя передовой оплот великого славяно-русского племени, было известно под тем или другим именем в глубокой древности, за много веков до Рождества Христова, оно обитало почти в тех же местах, которые занимает и ныне, оно в ХІІІ в до Рождества Христова на 30 кораблях с берегов Дона, Днепра и Днестра ходило на защиту Трои, потом часть его проникла в Италию под именем гетов-русов и впоследствии основало Рим; начиная с VI в. до Рождества Христова и до ХІІІ в. после Рождества Христова оно наводило страх на персов и милян, греков и арабов, боролось с татарскими ордами и в конце концов осталось победителем…».⁴

  Французький дипломат Жан Бенуа Шерер (XVIIІ ст.) починає історію України з часів заснування Київської Русі (882-1240) і налічує козацькому краю у другій половині XVIIІ ст. – 800 років. Найсвітлішим часом в історії України вважає козаччину. Узагалі, на його думку, історія України така цікава й повчальна, що її повинен знати кожен освічений європеєць. Бо коли зусилля цього народу до волі ми не осягнемо, то не осягнемо й ідей століття.⁵

  Український народний історик М. Грушевський в історії козаччини вбачає найменше два ступені розвитку цього явища:

  1) Зародковий, «побутовий», зародився в антимонгольских змаганнях проти хижих степняків.

  2) створення козацтва як «організованої суспільної верстви» XV-XVI ст.

  Історик Костомаров стверджував: «Казачество уже в своем су-Казачество уже в своем существе возникло в ХІІ-ХІІІ веке»⁶.

  ________________________________

  4. Савельев Е.П. История казачества с древнейших времен до конца XVIIІ века. В 3-х частях. – Новочеркасск, 1915-1918. – 4. І, с. 11.

  5. Шерера Ж.Б. Літопис Малоросії, або історія козаків запорож-ців та козаків України, або Малоросії. – К., 1994

  6. Костомаров М. Сочинения… – Т. 1, с. 69-73

  Близько до цього стояв історик М. Максимович. Однак перші письмові згадки про українське козацтво датуються 80-90 рр. XV ст., а точніше 1489 роком⁷.

  У 1990 році Україна відсвяткувала 500-річчя славного

  Війська Запорозького, а в 2005 році – заселення ним Луганської та Донецької областей.⁸ За 17 років незалежності козацький рух став досить потужним – охоплює понад 250 тисяч козаків, об’єднаних у 34 Всеукраїнські організації.

  Саме слово «козак» – тюркського походження, а поняття «козак» можна трактувати наступним чином:

  1. Козак увійшов у свідомість нашого народу в значенні вільна людина, народний месник, борець за православну віру, свободу, вільний від будь-яких зобов’язань перед суспільством, за винятком військової служби.

  2. Його основним призначенням була охорона кордонів і вій-ськова служба.

  3. Козак первісно не був селянином. Крім участі у війнах і набігах, він харчувався полюванням, солеварінням – словом, тим, що давала природа.

  4. Козацькі поселення в східних слов’ян, знаходились у прикордонних областях – Запорожжі, уздовж річок Дон, Кубань, Терек, у гірських районах Кавказу й Південного Сибіру. З кінця XV ст. козаки почали селитися на Лівонському (Литовському) кордоні в Білорусії, а з XVІ ст. – уздовж південного кордону Московської Русі.

  5. За всю історію козацтво втрачає незалежність тільки в ХХ ст., після поразки у двох війнах у результаті чого прокотилось дві хвилі вимушеної еміграції: під час громадянської війни в 1920 р. і Другої світової в 1943 р. Населення козацьких областей, яке залишилося на батьківщині, було піддано цілеспрямованим репресіям, а з 1920 року – насильницькому переселенню.

  ________________________________

  7. Грушевський М. Історія України – Руси. – К., 1909. Т. VII, с. 89.

  8. Розпорядження Президента України № 1123 «Про святкування 500-річчя виникнення українських поселень на території сучасної Донецької і Луганської області» від 19 липня 2005 р. (див. додаток).

  Але початковий етап виникнення козацтва мало досліджений ⁹. Незаперечним є факт, щобурхливе зростання формування відбувалося тоді, коли новостворене Кримське ханство (1428 р.) вогнем і мечем нищило міста й села України, а польсько-литовські загарбники посилили на нашій землі економічний, національний, релігійний і соціальний гніт. Тобто, козацтво – українське національ-не історичне явище, тому що чинником його виникнення було народне протистояння побуту загарбників – колонізаторів¹⁰ .

  У цей період вирішувалася доля українського народу – бути українському етносу чи не бути. Урятувати його могли тільки власні Збройні сили, основу яких склали українські козаки.

  Спочатку козаки освоювали незалежні українські степи («Дике поле») за дніпровськими порогами¹¹

  ________________________________

  9. Науковці історії використовують низку версій, що пояснюють походження козацтва: «хозарську», «горно-клобуцьку», «черкаську», «автохтонну» (корінне населення), «болохівську», «бродницьку», «уходницьку», «захисну», «соціальну» та ін. (Читай посібник Л. Головешка «Україна – козацька держава». – Маріуполь, 2005)

  Останнім часом найбільше науковців і письменників ствер-джують, що козацтво сформувалося в XIV столітті з багатьох утікачів від утисків панів на різних землях Європи. Цей соціальний принцип, класові причини – найбільше підтримували радянські історики. Що втікачі від соціальних утисків весь час поновлювали ряди козацтва. Січ – заперечувати не можна, але почалося все, як говорять факти, за інших обставин і із інших причин.

  «Справжні кадри козацтва становив убогий прикордонний український люд, який відважно промишляв і все більше перетворював цей промисел у своє постійне ремесло», – стверджує Грушевський М.С. (Ілюстрована історія України. – Донецьк, 2003, с. 170)

  10. Аблицов В. Гетьманат: Актуальные размышления над статьями из новейших исторических словарей и Малой энциклопедии «Українське козацтво» – К., «Ґенеза», 3 «Прем’єр», 2002. – Голос України, 2002, 19 жовтня. – № 193

  11. Того часу 13 порогів – ряди кам’яних скель заввишки 4-7 метрів – перетинали Дніпро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100 км. Після цього ріка розливалася в широку заплаву – Великий Луг, де було багато проток та понад 250 островів, які починалися біля лівого берега Дніпра, проти о. Хортиці і закінчувалися на протязі біля 100 верст на тому березі , униз по Дніпру, проти урочища Паліївщин (м. Енергодар), вище Рогу Микитиного (місто Нікополь) – відмічає

  Д. Яворницький в «Історії запорозьких козаків». Саме тут знаходили захист козаки. А в 30-ті роки ХХ століття підступні пороги і Великий Луг приховали води Дніпрогресу. Залишалася від нього маленька частина – 20 км униз по річці від південної окраїни м. Запоріжжя і врізається клином в Каховське узбережжя.

  Відвідавши вперше місце останньої Запорозької Січі, Д. Яворницький із захопленням писав: «Ось вона, та Січ – Мати, Січ славних низових лицарів. Січ грізних запорозьких козаків. Ось вона, Запорозька Січ, це вічне юне серце України, це іскра її, – та Січ, де свято виконувалися усі звичаї предків українського народу, де ніколи не помирала козацька воля…».

  На ці простори не поширювалася нічия влада: ні польсько-литовських магнатів, ні татаро-турецьких загарбників.

  На цих землях, а згодом і на всій території України утворився новий стан вільних людей – запорозьке козацтво. Різні правителі робили спробу в степах між Дніпром і Азовським морем указати запорожцям місця їх перебування. Але козаки недарма називали свої землі вольностями. І навіть в циркулярах вони значилися як люди «большей частью из пустойи дикой степи». Степове Запорожжя визначило сутність і характер всього низового козацького лицар-ства.

  Право першого займу в Дикім степу було суворим¹², але непорушним законом Пограниччя, його культурною нормою і навіть своєрідним прапором. Нехтуючи пунктами указів, орденів, прикордонних «інструментів», договорів і пограничних записів, запорожці часто, де хотіли, там і розкидали свої табори; де вважали доцільним, там і влаштовували укриття, засади, похідні стоянки; де вважали потрібним і зручним, там і звіра ловили, і промислами всякими займалися. Для тих, хто робив спробу обмежити їх вольності, була одна коротка відповідь: «Оце знай ляше, де твоє, а де наше».

  Гостям, які цікавилися козацьким життям-буттям, чубаті мо-лодці відповідали: «Не наше діло в ряжі (дерев’яний зруб) сидіти, наше діло козацьким конем по степу гуляти». Тільки в чистому й широкому вітряному степовому полі козак по-справжньому був на волі, у повній мірі відчував смак життя, яке немислиме без свободи й азарту.

  Яким же був запорозький козак? Яким був його характер? Що його визначило й сформувало? Що передалося нам? На ці питання зробив спробу відповісти автор книги «Запорожская вольница» В.П. Супруненко (шість чинників) ¹³.

  ________________________________

  12. Дикий степ (Дике поле) отримав таку назву, бо історично був театром безперервних воєнних дій. Географічні особливості зробили степ диким, небезпечним регіоном. Саме тут упродовж багатьох сторіч вели довгі й криваві бої слов’яни й численні кочові племена – печеніги, половці (кипчаки), а згодом і татари.

  Упродовж XV-XVI ст. ця нічия земля стала домівкою українських козаків.

  13. Супруненко В.П. Запорожская вольница. – М.: Вече, 2007, с. 138-146.

  По-перше, дикі степи, ревучі пороги, плавневі нетрі, бурхливі моря – саме це, а «місця розташування», на думку більшості, визначили характер запорожця, який поселився тут. Покинути об-жите місце й піти за пороги, швидко освоїтися й обжитися в цій дикій «землі страху» міг тільки чоловік «із залізною натурою». Такими й були запорозькі козаки – «сміливий, пристрасний, характерний народ».

  Відвага мед п’є або кандали тре. Третього козаку не дано. Мужність, відчайдушність запорожців стали своєрідним символом відваги взагалі. «Або помреш, або повиснеш – один раз мати родила», – любили говорити січовики. Недарма їх в народі називали «отчаюками» – людьми відчайдушними, готовими на все. Навіть вороги віддавали належне їх відчайдушності та залізній волі. Турецький літописець XVII століття Наїм підкреслював: «Треба сміло сказати, що неможливо знайти на землі більше хоробрих людей, які би так мало турбувалися за своє особисте життя і так мало боялися би смерті». Цей дух – продукт історії.

  По-друге, серед якого народу живеш, того й звичай переймай. Куди доля схилить, туди часто й гнеться українець на чужині. Але вперто крокує своїм шляхом, не забуває ні своєї віри, ні звичаїв предків. Не багатство без дна і краю, а заможність і благополуч-ність, життя, у якому сім’я плаває, як вареник у маслі, – оця мета українця-добувача, українця-хазяїна. Спокійним за завтрашній день, упевнений у собі він може відчувати себе тільки тоді, коли є хліб – і до хліба…

  По-третє, в одних упертість і наполегливість козаків в досягненні свого викликає повагу, інші в цій самостійності, хуторянській філософії бачили негативну національну рису, якусь родинну пляму, яку українці успадкували від запорожців. У звичаях українців біль-ше доброго, ніж поганого, кажуть, вони наполегливі, незговірливі й недовірливі, але наполегливість їх є наслідком твердості характеру. Незговірливі українці тоді, коли їм досконало не розтлумачать, коли їх не вислухають, не розберуться в суті діла, а тільки суворо карають. Недовіра в українців створювалася на протязі віків через історичні чинники.

  По-четверте, багато авторів порівнюють запорозьких козаків зі спартанцями, які труднощі в походах зробили нормою життя. «На простоту и воздержанность в жизни запорожцы смотрели как на одну из важнейших и необходимейших причин их непобедимости в борьбе с врагами: только тот, кто победил в себе излишние потребности, в состоянии победить и неприятеля», – писав Д. Яворницький.

  Зрозуміло кожному, що висидіти й добу, і дві в засаді, терпіти укуси комах, мандрувати спаленим українським просторам, тижнями бовтатися в морі зможе тільки загартований, вольовий чоловік.

  По-п’яте, із раннього дитинства козаків привчали до стійкості, втривалості самообмеження. «Коли хрестили мене, – згадував один старий січовик, – то батько ще й пороху підсипав у купель, щоб загартувати, бачите, ще з самого дитинства – уже така поведінка була в запорожців». Козацька дитина підростала, і природний гарт (часто змушений або вплетений в народні обряди) ставав правилом його простого вільного життя. Це були й купальські стрибки через багаття з наступним пірнанням у річку, і хрещенське купання в ополонці, і ходіння босим по юр’ївській росі, і сидіння біля нічного багаття в години випасу січових коней. Козак просинався і першим ділом мив обличчя й тіло холодною водою. У будь-яку пору року ця процедура була обов’язковою.

  По-шосте. «Зі сміху люди бувають», – стверджували бувалі січовики. І не просто до всякого ремесла й діла здатні трудяги, а лихі рубаки, витривалі піхотинці, кмітливі розвідники. За різними ознаками набирали досвідчені старшини запорожців у штурмові загони, диверсійні групи, морські команди. У число достоїнств зараховувались і здатність «гуморити», жартом підтримати товаришів, які потрапили в біду, гострим слівцем «переломити» безнадійну ситуацію.

  Запорожець умів і плач в радість обернути, із будь-якого сумного приводу міг не плакати, сміятися. У веселий час йому не тільки шмагання, а навіть і смерть була не страшна. Розповідали про одного смільчака, який під час страти, коли його саджали на кіл, насміхався над катом: «Криво, пан, лізе – пряміше заганяй, прямо!»

  Сміх – важливий природний стан запорожця. Як ковток води або шматок хліба. Спочатку це був щит, потім він перетворився в прапор. Прапор цей розвівається до цих пір по обох берегах Дніпра…

  У такому середовищі, де свободу цінували понад усе, вироблялися демократичні принципи співжиття, що з часом заклали основи козацької республіки, до речі, однієї з перших республік у Європі. Отже, козаччина розвивалась органічно як результат особливих умов українського життя XV-XVI ст. на степовому порубіжжі з агресивним татарським Кримом (1428-1783 рр.), султанською Туреччиною (1453-1918 рр.) та польсько-литовською Річчю Посполитою (1569-1795 рр.). Саме Порубіжжя породило козацький стан.

  Сформувавшись на межі землеробської та кочової цивілізацій, на терені Великого Кордону, який за висловом

  Н. Яковенка, «ставив собою специфічну етноконтактну зону, освоювану відчайдушними авантюристами з обох сторін»¹⁴. Козацтво зростало на грунті взаємодії між християнським і мусульманським світом.

  Цікаво, що проти православних козаків мусульманський світ від протилежної степової «України» виставив також своїх козаків. Дніпровські козаки були майже точною копією османських уджів – прикордонних збройних загонів акинджі.

  Як пише М. Грушевський, нижче порогів дніпровських, де ріка ділиться та утворює острови, козаки ставили собі фортеці – «острожки». Далі на місці дрібних побудували одну головну, яку назвали Запорозька Січ. Першу з них заснували на острові Мала Хортиця в 50 х рр. XVI ст.¹⁵

  ________________________________

  14. Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. – К., 2002. – Нариси історії України: З найдавніших часів до кінця XVIIІ ст. – К., 1997.

  15. Запорозька Січ існувала понад 200 років (1552-1556-1775). За цей час козаки змінили 8 січей: Хортицьку (1552-1556-70-і роки XVI ст.), Томаківську (70-і роки XVI ст. – 1593 р.), Базавлуцьку (1594-1638 рр.) – саме тут річка Базавлук сьогодні впадає в Каховку, Микитівську (1638-1652 рр.), Чортомлицьку (1652-1709 рр.), на татарській території – Кам’янську (1709-1711, 1730-1734) на кордоні між Османською імперією і Росією, а потім сьому – Олешківську (1711-1728) під надзором турецької влади, тут колись знаходився опорний пункт Київської Русі, у пониззі Дніпра. 31 березня 1734 року запорожці повернулися

  Виникнення Січі пов’язане з іменем Дмитра Вишневецького (Байди) з містечка Вишнівці нинішньої Тернопільської області. Д. Вишневецький своє свідоме життя присвятив боротьбі з Кримським ханством і турецькими загарбниками.

  Учені відзначають, що «найвидатнішим явищем в історії козацтва було утворення в середині XVI ст. Запорозької Січі. Згуртовуючи найволелюбніші елементи козацтва, вона стала осередком боротьби не лише проти зовнішніх ворогів України – Турецької (Османської) держави і Кримського ханства, а й проти зазіхань правлячих кіл Речі Посполитої щодо України. Запорожці очолили рух свого народу за соціальне визволення. Січ стала зародком нової української козацько-старшинської державності».¹⁶

  Для батька нової української історіографії Михайла Грушев-ського Запорозька Січ хоча й важлива ланка в історії ставлення української нації, але не початок її. Той факт що запорозькі козаки – пращури українців, мало хто заперечував і до нього. Крамолою було інше. У своїй монументальній «Історія України – Руси» виданій на початку ХХ століття,

  М.С. Грушевський, який став політичним лідером нації, по-чинає відлік української держави з київських князів. На жах і спантеличення петербурзьких і московських колег професор кафедри української теорії Львівського університету називає Київську Русь Україною-Руссю. Підстава: усвідомлюючи, що Суздальське, а потім Московське князівство було прямим і єдиним спадкоємцем Київської Русі, а її прямими спадкоємцями Грушевський вважає українців, уперше об’єднаних у Галицько-Волинське князівство. Потім жили на своїх споконвічних територіях у складі Великого Литовського

  ________________________________

  на старі місця й заснували останній оплот козацтва (восьму) Нову Січ на річці Підпільний (її ще називали Покровська, Краснокутська або Підпільненська). Воєнний козацький орден перетворився в економічне товариство. Землі, підконтрольні йому, стали вольностями Війська Запорозького. Біля 4-х тисяч козацьких хуторів-зимівників на території в адміністративних округах-паланок були гніздечками нового Запорожжя. Його республіканський й лицарський вільний дух не влаштовував імперську владу. Січ була знищена в 1775 році Катериною ІІ. Але дух Запорожжя остався навіки

  16. Мельник Л.Г. Козацтво на Україні (друга половина XV-XVII ст.) // Історія України. Курс лекцій у двох книгах. – К, 1991. – Кн. 1, с. 129.

  князівства. Після Люблінської унії 1569 р., потрапили під жорсткий гніт Речі Посполитої. Тоді Запорозька Січ піднялася проти гнобителів, потім козаки створили своє військо, яке поступово перетворилося в державу.

  Запорожжя стало не тільки зародком нової української державності, а й було могутньою опорою для свого народу в прагненні до визволення з-під гніту Речі Посполитої.¹⁷

  Польські королі, не маючи сили підпорядкувати собі запорозьке козацтво, намагалися залучити його до власних військових формувань. Першим це здійснив у 1572 р. Сигізмунд Август. 300 козаків він записав у реєстр (список)¹⁸ і вони за певну платню й привілеї стали охоронцями королівських міст на пограниччі України. Король Стефан Баторій у 1578 р. збільшив реєстр козаків до 600. У 1590 р. міські, або реєстрові, козаки на Україні досягли однієї тисячі, за Б. Хмельницького – 40-60 тис. Поза реєстром перебувало значно більше запорожців. І ті, й інші ігнорували урядову владу і не раз, об’єднавшись, спільно виступали проти польської шляхти.

  Наприкінці XVI – на початку XVIІ ст. українськими землями прокотилося дві хвилі протесту народних мас проти існуючих порядків Речі Посполитої: перша (1591-1596) на чолі з Кристофором Косинським та Северином Наливайком, друга (1625-1638) під проводом гетьмана М. Жмайла, Тараса Федоровича (Трясила), Павлюка, Д. Гуні і Я. Острянина.

  Найвидатнішу роль в історії українського козацтва в 1616-1622 рр відіграв гетьман Сагайдачний Петро Кононович (Конашевич-Сагайдачний). Уже сучасники вважали його одним з найвидатніших полководців Європи. А він був ще й державним діячем, політиком, дипломатом, захисником української культури й православ’я. З його ім’ям пов’язана морська слава України. Козацькі походи, сухопутні й морські, були спрямовані на володіння Турецької імперії (Оттоманська Порта) та Кримського ханства. Ці походи блокували та стримували

  ________________________________

  17. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державно-сті . – К., 1999, с. 87-88

  18. Реєстр – список козаків, що визнавалися польським урядом законною збройною силою.8 липня 2002 року в Міністерстві юстиції України знову зареєстровано Всеукраїнську громадську організацію «Українське реєстрове козацтво», яке об’єднує 70 тис. козаків.

  розгортання турецько-татарської агресії в глиб українських земель, захищали національний генофонд.

  Сміливі походи козацтва проти турків та татар, віртуозна військова майстерність сприяли зростанню його авторитету та популярності на міжнародній арені.

  Ходили козаки походом у складі 20 тис. на Москву, рятуючи польського королевича Владислава. 40 тисяч запорожців під проводом П. Сагайдачного в 1621 р. розгромили татаро-турецьке військо під Хотином, захищаючи Польщу та Україну від іноземного поневолення. Він першим сформував із запорожців дисципліно-ване, найхоробріше військо у Європі. «Сагайдачний вирішив,… що збройні сили України у своєму розвитку досягли такого рівня, коли вони в змозі повалити владу Речі Посполитої в Україні, – указує Олена Апанович. У цих своїх намірах він був попередником Богдана Хмельницького».¹⁹

  П. Сагайдачний перший з українських гетьманів поєднав військову діяльність з діяльністю інших прошарків українського суспільства: духовенством, шляхтою, міщанами. «Але найбільша його заслуга в цьому напрямку – об’єднання козацького руху з тодішньою «українською інтелігенцією»²⁰.

  Таким чином, ми можемо твердити, що біля джерел козацтва стояли видатні особи – Дмитро Вишневецький, Петро Сагайдачний і Богдан Хмельницький.

  До речі, уперше в історії вітчизняного телебачення український канал «Інтер» провів суспільно-політичний проект «100 Великих Українців». Він тривав вісім місяців. За весь цей період було отримано 2,5 млн. голосів телеглядачів. 16 квітня 2008 року українці свідомо включили ці три постаті за номерами відповідно № 97, № 28 і № 5.

  Чому саме вони? Дмитро Вишневецький був першим засно-вником козацької твердині на Хортиці, Петро Сагайдачний стояв біля джерел держави Богдана Хмельницького, тому що він був не тільки великим полководцем, стратегом, державним діячем, а й особисто причетний до утвердження України.

  ________________________________

  19. Апанович О.М. Козацтво – збройні сили України. – К., 1991, с. 57.

  20. Там же, с. 48.

  Богдан Хмельницький заснував гетьманську державу (1648-1764) – перший Гетьманат.

  Саме в «середині» XVII ст. в українських землях народний гнів вибухнув з такою силою, – підкреслює

  О.Д. Бойко, – що не тільки кардинально змінив хід національної історії, а й суттєво вплинув на геополітичний розвиток усієї Єв-ропи»²¹.

  Для України гетьманство Хмельницького (1648-1657) від-крило нову добу в історії. Своєю залізною енергією він заклав фун-дамент великої споруди – Української держави, а завершити її мали нащадки та однодумці.

  Богдан Хмельницький – Мойсей українського народу. Він з козаками врятував український етнос від польського гноблення.

  Козацьке запорозьке військо, що до того часу славилося тільки буйністю й свавіллям, він зумів перетворити в дисципліновану національну армію, яка на своїх прапорах несла гасла державності. Він зумів зібрати для будівництва держави залишки української шляхти, підняв із занепаду міщанство, перед селянством відкрив надії нового життя, масам указав ідеал власної держави.

  По довгих століттях забуття він знову зробив Україну відомою й славною: увів її в міжнародну політику, вдало змагався з могутніми сусідами, увійшов у зносини майже з усіма державами Європи.

  Хоч багато його зусиль були невдалими, при в’їзді Б. Хмель-ницького в Київ у грудні 1648 р. громада очікувала, що той оголосить Українську державу, але він цього не зробив.

  Т. Г. Шевченко засудив Переяславську Раду, на якій Б. Хмель-ницький пішов на союз з Московщиною, але все-таки в його часи (1648-1657 рр.) український народ знову зажив повним національним життям, відчув себе нацією.

  Саме національно-визвольна війна середини XVIІ ст. кардинально змінила історичну долю українського народу і після кількох століть (1340-1648) підневільного, бездержавного існування вивела його на

  ________________________________

  21. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2002, с. 148.

  шлях самостійного розвитку, побудови національної держави. (див. додаток Указ Президента України «Про відзначення в 2008 році 360-ї річниці подій, пов’язаних з початком національно-визвольної війни українського народу середини XVIІ століття)».

  Ось чому сьогодні український народ в телепередачі «100 Великих Українців» його ім’я назвали п’ятим (16 травня 2008 р.) після Т. Г. Шевченка.

  Національно-визвольна війна започаткувала якісно новий етап буття українського народу – етап боротьби за побудову та збереження національної держави, активного розвитку української національної ідеї. На героїці визвольних змагань цієї доби виховувалося не одне покоління українських патріотів. Слово «козак» надовго вкарбувалося в народній пам’яті як синонім українського лицаря, захисника своєї Вітчизни. А Українська козацько-гетьманська держава (1648-1764 рр.) стала своєрідним символом «золотого віку» України, що надихав учасників визвольної боротьби в пізніших часах.

  Але після укладання між Росією та Річчю Посполитою «Вічного миру» в 1686 р. центр політичного та культурного життя українського народу перемістився на Лівобережну Україну, яку українці називали Гетьманщиною, а росіяни Малоросією, а українців – малоросами, хохлами.

  Тривалий час (до 1783 р) тут зберігалися певні елементи державності, створені під час першої Української національної революції 1648-1676 рр.

  Спроба гетьмана І. Мазепи звільнитися з-під влади імперії за допомогою Заходу (Швеції), але без мобілізації зусиль усієї нації українців потерпіла нищівну поразку. Після Полтавської битви (300 років назад 27 червня 1709 р.) ліквідація козацької республіки стала питанням часу. «Союз Мазепи зі шведським королем мав величезні наслідки для українського життя, – він дав привід московському урядові – цареві Петру І та його наближеним – ще енергійніше взятися за знищення української автономії»²² .

  ________________________________

  22. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. – Донецьк, 2003, с. 388

  У 1721 році українську козацьку державу – Гетьманщину почали офіційно називати Малоросією, а згодом цариця Катерина ІІ в 1764-1783 рр. остаточно ліквідувала українську автономію. Саме після ліквідації гетьманства 10 листопада 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Малоросійської колегії на чолі з графом П. Рум’янцевим. Велике враження на українське суспільство справив також прояв жорстокого курсу централізації:

  – у червні 1775 році була зруйнована Запорозька Січ, а в серпні 1775 року набрав юридичної сили царський «Маніфест про знищення Запорозької Січі» й причислення «онойк Новороссийской губернии»²³.

  Одна з ознак державності періоду гетьманщини – її полково-сотенний устрій (полк – губернія, сотня – повіт). У Слобідській Україні був ліквідований у 1765 р., а на Лівобережжі у 1781 р. Так перестав існувати цей устрій на всіх українських землях. Також були

  ________________________________

  23. Зруйнування Запорозької Січі над Дніпром ще не було кінцем Запорозького Війська (Дорошенко Д. Нарис історії України в 2-х томах. – К., 1991).

  Частина козаків (біля 5 тис.) пішла в Туреччину, де заснувала Задунайську Січ (1775-1828) – копію Запорозької. Фаворит цариці Г. Потьомкін («Григорій Нечоса» – кличка козаків) швидко зрозумів, що без козаків війну з турками не виграти, тому він з дозволу Катерини ІІ зібрав значну частину козаків до так званого Війська вірних козаків (1783-1787), яке блискуче виявило себе в російсько-турецькій війні (1787-1791рр. і називалося Чорноморським військом (1787-1864)).

  Після завершення війни ці запорожці переселилися в 1792 р. на Кубань і поклали початок кубанському козацтву. Із запорожців були також створені козацькі війська: Бузьке (1769-1797, 1803-1817), Катеренославське (1787-1796), Азовське (1828-1864).

  В інтересах захисту кордонів Росії і для освоєння малозаселених земель Прикубаня, Сибіру, Далекого Сходу, Семиріччя були створені нові козацькі війська з колишніх запорожців: Оренбурзьке (1755), Чорноморське (1787), Сибірське (1808), Астраханське (1817), Кавказьке лінейне (1832), Забайкальське (1851), Амурське (1858), Семиріченське (1867), Уссурійське (1889).

  В 1860 р. Кавказьке лінійне і Чорноморське військо розділили на Кубанське і Терське військо. А в 1917 р. були створені Єнісейське козацьке військо і Якутський козацький полк МВС. У 1916 р. козацтво складало 4434 тис. чоловік і вони мали 63 млн. десятин землі. У 1920 р. постановою ВЦВК було покладено кінець існуванню козацтва як особливого прошарку. 20 квітня 1936 р. ЦВК СССР відмінив для козацтва обмеження, що стосуються служби в Червоній Армії.

  Перед Великою Вітчизняною війною були сформовані козацькі дівізії, які мужньо билися з німецько-фашистськими загарбниками у 1941-1945 рр. (Советсткая военная энциклопедия: в 8 т. М., Воениздат, 1977. – Т.4; Пятницкий В. Казаки в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг. – М., 2007, с. 17, 23).

  ліквідовані паланки (округи)²⁴.

  У 1783 р. була ліквідована одна з ознак державності – Збройні сили. На базі козацьких і компанійських полків Гетьманщини були сформовані 10 регулярних кавалерійських кінних і піших полків. Таким чином, уся територія Гетьманщини була зведена до статусу звичайної окраїни Російської держави. Одночасно скасовуються всі козацькі привілеї, а козаки стають звичайними «військовими

  ________________________________

  24. Для зручності управління вся територія Війська Запорозького в 1734 році. (Період с 1734 по 1775 рік отримав в історії України назву «Нова Запорозька січ») була поділена на вісім паланок (округів) – це адміністративно-територіальна одиниця. Однією з них була Кальміуська паланка з центром Кальміус (в 1500 році Козаки побудували в гирлі Кальміусу зимовник Домаха, а в першій третині XVI ст. – запорозьке городище Домаха, на початку XVІІ ст. – фортецю Кальміус, а в 1734 році поряд з форте цією виникло поселення…). Це була перша офіційна згадка про Кальміус (Калмус, кальміус) не лише як фортецю у гирлі однойменної річки, але й як військово-адміністративний й економічний центр і поселення Приазовського регіону.

  Кордонами Кальміуської паланки служили річки Кальміус на сході, Берда – на заході, Вовча – на півночі та узбережжя Азовського моря – на півдні. За кількістю козаків ( у 1762 році знаходилось 674 козаки) Кальміуська паланка посідала четверте місце серед усіх вісьмох паланок. Більшими від неї були Кіш, Кодацька й Самарська паланки.

  Кальміуська паланка була найбільш віддаленою від Січі територією. Їй довелося захищати південно-східні землі Вольностей війська Запорозького Низового від вторгнення кримських татар і ногайської орди, вирішувати непрості територіальні питання зі своїм сусідом – донськими козаками.

  У 1779 році всім жителям Кальміуської слободи звеліли негайно залишити поселення із 55 справними будинками та іншими спорудами. Усі вони переселялися на землі колишньої Самарської паланки. За будівлі « у прежде живших там малороссиян» царська казна заплатила їх власникам досить-таки велику для тих часів суму – 2519 рублів 90 копійок.

  26 липня 1780 року в безлюдну Кальміуську слободу прийшло три тисячі православних греків – переселенців із Кримського ханства. 15 серпня митрополит Ігнатій Газадінов відправив подячну службу в колишній козацькій церкві.

  В історії поселення, що було названо тепер містом Маріуполем, розпочалася нова глава – ГРЕЦЬКА. На той час місту ішов уже сорок шостий рік. Про це нагадує пам’ятник знак «КУБ», що його поставили сучасні козаки-реєстровці на місці Кальміуської фортеці…

  Ось тільки б дату на гербі міста виправити: «Маріуполь заснований у 1734 році, а місто з 1778 року. Є й інша точка зору. Так, шеф-редактор газети «V Аргумент» А. Герасимчук, стверджує що рік народження міста треба вважати 1754 рік – з початку будівництва нової церкві на Кальміусі, яку освятив Митрополит Київський. А історик, чиновник Маріупольського краєзнавчого музею називає рік народження міста 1611 коли була збудована сторожка, у якій козаки з Чугуєва несли службу. (Газета «Ильичевец»№ 2008, 5 червня).

  Уже не один рік навколо цього очевидного факту точаться в Маріуполі словесні баталії.

  Справа завершилася тим, що імператриця Єлизавета Петрівна своїм указом від 30 квітня 1746 року визначила нові кордони Запорозької Січі і війська Донського по річці Кальміус. І сьогодні в м. Новоазовськ донці.

  обивателями». Тобто було ліквідовано як соціальне верства козацтво, яке було основною рушійною силою національно-визвольної боротьби українського народу.

  3 (13) травня 1783 року був нанесений удар по союзнику козацтва – селянах: Катерина ІІ підписала наказ про повну заборону переходу селян з місця на місце, тобто юридично було оформлене кріпацтво.

  «До кінця XVIII ст. залишки адміністративної автономної України остаточно були стерті», – зробив висновок академік В. Вернадський²⁵. Так у друге український народ утратив свою державність. Вільні колись землі Війська Запорозького перетвори-лись у провінційні землі Російської імперії. Наші вороги тріумфу-вали вже, що «не було, нема й не буде українського народу». Але не був марним відчайдушний порив до волі, здійснений козаками з українським народом у середині XVII ст., і його страждання та жертви, принесені на вівтар боротьби за створення національної держави, за реалізацію священного права бути вільним господарем на власній землі, у власній державі.

  Таким чином, запорозьке козацтво – феноменальне явище не тільки національне, а й усесвітньої історії. Український народ, який втратив власну самостійну державу у ХІІ-ХІV століттях і, здавалося, був приречений на неминучу асиміляцію, створив і власні Збройні сили – Військо Запорозьке, і плацдарм для відродження незалежної Української держави – Запорозьку Січ. Запорожці захистили свій народ від знищення, зберегли православну віру й православну церкву, взяли активну участь у першій (1648-1676 рр.) і другій (1917-1921 рр.) національно-визвольних українських революціях. Український народ під проводом козаків створив козацько-гетьманську державу (1648-1764 рр.). У 90-х роках ХХ століття козацтво знову відродилось. Ось чому сьогодні український народ, особливо юнаки і дівчата, хочуть знати історію козацтва, його традиції та звичаї, ось чому сьогодні молодь поповнює ряди козацтва.

  ________________________________

  25. В 1796 р. Катерина ІІ підписала Указ про перемінування України в Малоросійську губернію, як провінцію Російської імперії (Полн. Собр. Законов Российской Империи: отд І, № 17594), а народ отримав назву малоросів, більше того, в 1863 р. слово «українці» взагалі було заборонено.

  Ми можемо зробити висновок, що козацтво як своєрідне, неординарне суспільно–політичне явище впродовж тривалого часу було й залишається важливим спонукальним чинником суспільно-економічного розвитку та військово-політичних відносин не лише південноукраїнських порубіжних територій, а й цілої низки євроазійських держав, історичний розвиток яких тією чи іншою мірою стикався з цим регіоном.

  Роль козацтва не обмежувалася тільки вузько-національними інтересами. Це було інтернаціональне явище, тому проблеми, які йому доводилося розв’язувати, були тісно пов’язані з загально історичними процесами суспільно-політичного життя багатьох сусідів державних утворень. Загальноісторичні реалії того часу породили такі типологічно спільні з козацтвом явища як «гренцери» (граничари) у Хорватії, ускоки у Сербії, гайдуки (піхотинець) на Балканах і донське козацтво у Росії.

  Пам’ять про цю героїчну сторінку рідного народу спонукала до подвижницької праці та ратних подвигів наступні покоління борців за українську справу, чиїми зусиллями стали можливими національно-культурне пробудження України в середині ХІХ століття. У 1862 р. Павло Чубинський написав свій знаменитий вірш «Ще не вмерла Україна». Він пророкував, що вороги вільної України згинуть, подібно «росі на сонці». Пом’янув і козаків: «Душу й тіло ми положимо за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацького роду». У рік написання цих рядків, «за вредное влияние на умы простолюдинов» етнографа і фольклориста Чубинського заслали в Архангельську губернію. А через 50 років вірш став національним гімном. А ще через століття пізніше, у дні «помаранчевої революції» 2004 року, гімн співали на Майдані Незалежності як пісню протесту.

  Уплив козацьких традицій відбувся і в період ХХ століття. Президент України В.А. Ющенко підкреслив, що шість разів у цьому столітті українці робили спроби відродити Українську державу.²⁶

  ________________________________

  26. Перша спроба це створення Української Народної Республіки (УНР) на чолі з президентом Української Центральної Ради (УЦР) М.С. Грушевським (4 березня 1917 – 29 квітня 1918).

  Уплив козацьких традицій відбувся і в становленні незалежної демократичної Української держави в останньому його десятилітті ХХ століття і знову на відродження українського козацтва.

  Українство виявилося невмирущим. Вузьким струмочком, підпільними щілинами пливла національна свідомість, ховалася та викристалізовувалася в народній пісні, у кобзарській думі, віднаходила її патріотична молодь, шукаючи натхнення в таємному минулому, традиціях та звичаях козаків. Український народ вистояв супроти всіх хвиль і незгод і будує тепер суверенну державу 17 березня 2008 р. на Другій Великій Всеукраїнській козацькій раді²⁷ обговорювалися керівниками 34-х Всеукраїнських громадських козацьких організацій

  ________________________________

  Друга – Українська Держава (Другий Гетьманат) на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським (29 квітня 1918 - 14 грудня 1918 р.), де вплив козацьких традицій відбувся, зокрема в організації вільного козацтва, регулярних військових частин і будівництва Другого Гетьманату.

  Сьогодні знову в суспільстві, особливо в пресі, пропонується втретє гетьманська модель, яка передбачає чіткі правила гри й реальний контроль за діяльністю влади.

  Кількість прихильників Гетьманату зростає з кожним днем і коли досягне критичної межі, перехід відбудеться природно и невимушено. Справа в тім, що людська мрія, особливо козаків, має велику силу.

  Третя – УНР в період Директорії (13-14 листопада 1918 - 20 листопада 1920 р) на чолі з В.Виниченком, який виступав за союз із більшовицькою Росією проти Антанти, а після нього С. Петлюра орієнтувався на Антанту.

  Четверта – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) на чолі з президентом Є. Петрушевичем (13листопада 1918 р. проголошена з територією 70 тис. км² , населення – майже 6 млн. осіб). 22 січня 1919 р. був підписаний Договір про злуку УНР і ЗУНР. З 2004 року цей день в Україні відзначається, згідно з Указом Президента, як День Соборності українського народу.

  П’ята – Автономний уряд Карпатської України на чолі з прем’єр-міністром русофілом А.Бродієм з 11 жовтня 1938 р., а уже 26 жовтня 1938 р. став прем’єр-міністром А.Волошин. 15 березня 1939 р. сенат офіційно проголосив незалежність Карпатської України, обрав президентом А.Волошина, але через 5 днів після запеклих боїв територія Закарпаття була окупована угорськими військами з благословення Німеччини.

  Шоста - Акт проголошення Української держави у м. Львові 30 червня 1941 р. ОУН під проводом Бандери.

  27. Перша Велика Всеукраїнська козацька рада проводилася 4 червня 2005 року на о. Хортиця, на честь 230-річчя ліквідації Запорозької Січі царицією Катериною ІІ. На цій козацькій раді всі керівники громадських козацьких організацій присягалися на вірність Гетьману українського козацтва В.А. Ющенкові. А перед цим в День Соборності України 22 січня 2005 року в Києві на Софіївській площі В.А. Ющенко в присутності Великої Установчої Ради прийняв присягу на посаду гетьмана українського козацтва. Йому вручили булаву й запевними в підтримці та виконанні наказів Президента України. А він, у свою чергу, висловив думку, що хоче бачити козацтво єдиним.

  з ініціативи президента України щодо законодавчого забезпечення відродження та розвитку козацтва. Проект закону «Про засади відновлення та розвитку українського козацтва, козацькі організації та їх об’єднання» (див. додаток) у разі прийняття його Верховною Радою забезпечить створення нового статусу козацтва, а значить,

  і нової відповідальності козаків перед суспільством. Фактично цей закон стане сучасною козацькою конституцією.

  Президент України Ющенко В.А. у своєму виступі охаракте-ризував українське козацтво як унікальну сторінку української історії, подібних до якої не має в історіях інших країн, а самих козаків – як «лицарів своєї нації, людей готових загинути заради своєї Батьківщини та її незалежності».

  Він закликав керівників козацьких організацій «брати участь у культурних проектах, спрямованих на відновлення української історії»²⁸.

  Таким чином, ми можемо зробити висновок: Україна була й залишається козацькою державою. Цей висновок підтверджується проектом Закону України²⁹, де у вступній частині вказано: «У період національно-визвольних змагань українського народу у XVII столітті виникла нова форма української державності – козацька держава, сформована на основі традиційних народних форм організації суспільного життя. Під час української революції 1917-1921 років український народ зберіг форми козацького суспільного життя та козацької державності. Протягом усього часу до здобуття Україною незалежності в 1991 році український народ зберігав козацькі традиції. Після здобуття Україною незалежності козацький рух охопив широкі кола громадян».

  ________________________________

  28. Україна козацька УРК, 2008, березень – квітень, №№5-6 (75-76)

  29. Проект Закону України «Про засади відновлення та розвитку українського козацтва, козацькі організації та їх об’єднання».

  УДК 343.163

  Просмотров: 5260